Відкритий міжнародний університет розвитку людини «УКРАЇНА»
Перемикач режиму перегляду сайту
Збільшений розмір шрифту Великий розмір шрифту Нормальний розмір шрифту
Чорно-білий В сірих відтінках Синьо-голубий
Нормальний режим
+ 380-44-409-27-62
+ 380-44-424-70-08
м. Київ, вул. Львівська, 23, корп. 1, каб. 104 Google map
pkuu@vmurol.com.ua
пн-пт 9.00-19.00 сб-нд 9.00-15.00

Школа педагогічної майстерності

    Школа педагогічної майстерності

    Сьогодні і в соціальній сфері, і на виробництві потрібні фахівці зі знаннями, які б допомогли адаптуватися в будь-якій виробничій ситуації конкретного підприємства чи організації. Однак, традиційні стилі й методи навчання певною мірою застаріли і не дають змоги молоді розвивати свої здібності. Вирішення цієї проблеми полягає в тому, що викладачі повинні вміти добирати і застосовувати такі стилі й методи викладання, які сприятимуть засвоєнню знань та розвитку загальної здатності до творчого мислення й активної поведінки. Тому, організовуючи навчальний процес, необхідно пам'ятати, що навчання відбувається тоді, коли людина змінює своє ставлення або поведінку з користю для себе в кращий бік, так, щоб воно відповідало тим фактам чи змінам, які є у світі. Реалізувати ці вимоги можна за умови оновлення навчальних програм, адаптування їх до нинішніх умов та використання сучасних методів навчання.

    Значну роль у формуванні особистісних якостей, необхідних для впровадження демократії, відіграє організація навчального процесу. Адже саме у процесі навчання розвиваються або нівелюються самооцінка, самоповага, толерантність, прийняття точки зору інших, вміння дискутувати та відстоювати свої переконання. Саме тому необхідно пам'ятати, що те, як ми навчаємо, має не менше значення, ніж те, чого ми навчаємо. Від того, які навчальні методи ми використовуємо, буде залежати, чи сформуємо ми в індивіда здатності відстоювати демократичні зміни. Адже демократична освіта — це, насамперед, процес активної взаємодії між педагогами та студентами. Водночас, це ще й процес взаємодії та обміну досвідом між самими студентами. Особистісно-орієнтоване навчання допомагає студентам удосконалити та систематизувати власні знання та фахові навички, активізувати власний досвід, розвинути мислення, пам'ять, увагу та уяву, виробити позитивне ставлення до навчального процесу, сформувати найкращі особистісні якості. При такому підході викладачі постійно приймають рішення, співпрацюють з іншими дорослими та студентами у створенні розвивального середовища, поважають їхні думки та їхнє право вибору, допомагають їм розвивати навички, які стануть основою успіху їхнього подальшого життя. Але для цього дорослі повинні мати досвід активного та особистісно-орієнтованого навчання.

    Реалізація цього завдання більшою мірою залежить від педагогічних кадрів, їхньої майстерності та професіоналізму, тому методи навчання студентів повинні максимально сприяти виконанню поставлених цілей.

    З цією метою у ТВСП Університету “Україна” працють “Школи педагогічної майстерності”.

     

    Навчально-методичний семінар "Актуальні проблеми управління навчально-пізнавальною діяльністю студента"

     

    Тетяна Степанова

    26.12.2011

     

    У рамках роботи Школи педагогічної майстерності відбувся семінар «Актуальні проблеми управління навчально-пізнавальною діяльністю студента».

    Метою семінару стало удосконалення уміння викладачів в актуалізації навчально-пізнавальної діяльності студента, популяризації кращого педагогічного досвіду.

    Вдовіченко Р.П. позначина завдання семінару: окреслила базові поняття проблеми; обгрунтувала зміст, форми та методи управління діяльністю студента; визначила шляхи впровадження актуальних форм і методів пізнавальної діяльності студента.

    Про навчальну мотивацію у структурі соціально-прагматичних інтересів студентів ММІРоЛ Університету “Україна” доповіла Опонасенко Л.А. Про техніку невербальної комунікації викладача розповів Демітров М.Ф.

    На семінарі викладачі перетворились на студентів, у кожного з них було своє завдання, з яким кожен із них упорався.

    Підведенню підсумків стало створення метаплана-карти. Усі присутні отримали досвід і кожен із них виніс для себе корисні зауваження.

     

    Мультимедійний супровід лекцій

     

    Тетяна Степанова

    01.01.2012

     

    У рамках роботи Школи педагогічної майстерності 12 січня у Миколаївському міжрегіональному інституті розвитку людини Університету «Україна» був проведений семінар “Мультимедійний супровід лекцій за матеріалами телевізійних програм”. Метою семінару стало підвищення методичного забезпечення навчального процесу, активізація діяльності викладачів інституту над формуванням стійкого пізнавального інтересу студентів до дисциплін, які вони викладають, впровадження сучасних мультимедійних технологій у навчальний процес.

    Перед початком семінару було поставлено кілька завдань:

    1. Визначити основні напрямки впровадження нових технологічних ідей в освітній процес ВНЗ.

    2. Висвітлити основні положення Конкурсу на кращу розробку навчально-методичного супроводу лекцій за матеріалами телевізійних програм; обгрунтувати основні вимоги до підготовки сучасного відеопідручника як відеопроекту змістового модулю дисциплін (із використанням матеріалів телевізійних програм).

    Для прикладу оформлення відеопідручника проректор з комерційних питань Навроцький Валерій Анатолійович презентував відеосупровід лекції з дисципліни “Інформатика”. Очікується наступна зустіч.

      

    План роботи "Школи педагогічної майстерності" на 2010-2011 н.р.

     

    I заняття (жовтень)

    1. Активізація навчально-пізнавальної діяльності студентів. Роль викладача у формуванні творчої особистості студента.

    Проректор з науково-педагогічної роботи Ковальчук П.О.

    2. Передумови, теорія і практика активного навчання студентів. Інтерактивна модель навчання.

    нач. ВНМР Петренчук В.В.

    3. Представлення викладачами кафедр активних моделей навчання, які передбачають застосування методів та прийомів, що стимулюють пізнавальну активність і самостійність студентів.

    Представники кафедр

    4. Узгодження графіка відкритих занять, які проводитимуться в рамках семінару.

     

    II заняття (грудень)

    1. Психологічні передумови підвищення ефективності навчально-виховного процесу у вищій школі. Вікові особливості студентської молоді та їх роль у становленні особистості. Проблеми мотивації навчання у вищій школі.

    Проректор з науково-педагогічної роботи

    Ковальчук П.О., нач. ВНМР Петренчук В.В.

    2. Технології особистісно-орієнтованого навчання. Модель емпіричного навчання Д. Колба.

    Кафедра психології, ВНМР

     

    III заняття (лютий)

    1. Основи комунікативної культури педагога. Культура мови. Педагогічне спілкування, мовна майстерність викладача.

    Перший проректор, Заслужений

    працівник освіти та науки України Процюк В.К.

    2. Теорія посередництва Роберта Фойнєрштейна, щодо прагнення педагога підвищити успішність.

    нач. ВНМР Петренчук В.В.

    2. Ефективність зворотнього зв’язку в навчанні студентів.

    Кафедра економіки підприємства

     

    IV заняття (квітень)

    1.Виховання як родова категорія педагогіки вищої школи. Цілі та завдання виховання студентів.

    Проректор з науково-педагогічної

    роботи Ковальчук П.О., ВНВР.

    2. Принципи та методики організації навчання студентів із урахуванням концепції соціальної та гендерної справедливості й рівності.

    Кафедра соціальної роботи

     

     

    Науково-практичний семінар "Активні стратегії в навчанні студентів"

     

    У рамках Школи педагогічної майстерності 27 листопада 2010 року буде проведено науково-практичний семінар «Активні стратегії в навчанні студентів».

    Упродовж жовтня-листопада місяця в Рівненському інституті ВМУРоЛ «Україна» викладачами кафедр проводитимуться відкриті заняття із застосуванням технологій активного навчання, інтенсифікації навчальної діяльності студентів та оптимізації процесу засвоєння студентами навчального матеріалу. Зокрема, проводитимуться: ділові ігри, лекції за участю студентів, круглі столи, дискусії, конференції.

     

    Анастасія Коляда: "Є дуже багато обставин, які ускладнюють процес становлення молодого викладача"

     

    Ольга КАЛЕНСЬКА,

    студентський Медіа-центр Університету «Україна»

     

    Вона амбітна, молода, енергійна. Не ідеалізує становище, в якому опинилася нині українська освіта, але й не драматизує цю ситуацію. Вірить, що все можна змінити на краще.

    Анастасія Коляда народилася 27 вересня 1987 року у місті Києві. Після школи відразу пішла вчитися в Університет «Україна», адже тут працювала її мама. Спеціальністю обрала соціальну роботу, яку здобувала, навчаючись на стаціонарі, а ще, заочно, вирішила отримати диплом правознавця. Правда, тут протрималася тільки три роки. На п’ятому курсі дівчина вийшла заміж, на шостому вже готувалася стати мамою, проте магістратуру закінчила успішно.

    Народила першу доньку, а через рік з’явилася і друга. Як не складно було опікуватися малечею, вирішила, аби не витрачати часу, отримати другу вищу освіту з психології, а потім приступити до навчання в аспірантурі.

    -  Коли йдеш в аспірантуру, то розумієш, що треба починати хоч щось викладати, для того аби зрозуміти суть обраного фаху. Із 2012 року я працюю, викладаю конфліктологію. Цей досвід переконав мене в тому, що є дуже багато обставин, які ускладнюють процес становлення молодого викладача.

    Проблема перша

    Студенти зараз мають низький рівень знань і ще менший рівень бажання навчатися. Я, звичайно, розумію, що це пов'язано взагалі із ситуацією у країні. Часто вони приходять навчатися на обрану спеціальність не за покликом серця, а просто тому, що хтось там порадив. Опускаються руки, коли студенти взагалі не хочуть нічого робити.

    От наприклад, я запитую у другого курсу, чому не підготувалися до практичного заняття, у відповідь чую: «Просто. Просто так».

    Немає руху назустріч. Але надає оптимізму розуміння того, що це тимчасові явища, які потім зміняться в інший бік. Я теж навчалася нещодавно і на власні очі бачила, що є різні викладачі і різні студенти.

    Я свідома того, що я – молодий, недосвідчений викладач, і студенти іноді просто ігнорують мої вимоги. Але я наполегливо працюю над собою.

    Проблема друга

    Немає цільової  програми, розрахованої на підготовку молодого викладача. Ніхто не дає настанов про те, що повинен робити початківець-спеціаліст, який приходить викладати. От бальна система, наприклад: хтось із викладачів її застосовує, а хтось – ні. Загалом, цілісно в університеті вона не запроваджується. Ніхто не може пояснити до пуття, за якими критеріями, які бали кому виставляти. Ти сам маєш розробити цю систему, конкретно підлаштувавши її під свій курс, тобто, в залежності від того, скільки у тебе семінарських, практичних, лекційних занять. Поділивши певну кількість балів, що розкидані на всю дисципліну, на кількість занять уцілому. І розумієш тоді, скільки можеш поставити студентові, скільки – ні. Кожен викладач робить це окремо. Мені було дуже важко розібратися з цим самостійно. Адже у тих, хто працює не перший рік і має справу не з однією дисципліною, вже склалися якісь норми, а новим викладачам взагалі ніхто нічого не пояснює. Вони повинні все це опановувати самостійно.

    Проблема третя

    Не запроваджено ніяких тренінгів для викладачів-початківців. Але ж університет зацікавлений у молодих викладачах. Навіть студенти говорять про те, що молоді спеціалісти цікавіше подають матеріал. Звичайно, є і поважні професори, які чудово викладають, але це суто теорія. А молоді викладачі часто сучасніші, амбітніші, подають матеріал з точки зору практичних навичок. Те, що викладають, вони застосовують у своїй роботі безпосередньо сьогодні. Якщо це практичні, семінарські, то у цьому задіяні всі студенти, які здебільшого з радістю беруть участь в обговореннях чи рольових іграх.

    Проста ситуація, наведена вище: як відповісти студентам на оте їхнє «просто не підготувалися» так, аби вони зрозуміли, що це їм потрібно. Кожен викладач у силу своїх психологічних особливостей знаходить відповідь. Але ж, мабуть, є якісь педагогічні прийоми, якими можна було б вирішувати такі питання. Існує якась методика. Але де ж тому навчитися?

    Проблема четверта

    Взаємодія викладачів. Типовою є ситуація, коли один викладач веде семінарські і практичні заняття, а інший – читає лекції.

    У цих викладачів часто різні вимоги. У процесі роботи вони не узгоджуються, викладачі можуть навіть не перетинатися і не контактувати.

    Викладач, який проводить семінарські, практичні, виставляє бали, розуміє, хто має бути допущений до заліку, хто має отримати автомат, а хто повинен відпрацювати свої «енки». А залік приймає викладач, який читає лекції.

    Така ситуація стимулює суспільну хворобу сьогодення – хабарництво. Для мене це болюча тема, бо будучи колись головою студентського самоврядування, намагалася боротися з такими фактами в межах університу, проте тоді вирішити це питання глобально не вдалося.

    Зараз, з позиції викладача, я б дуже хотіла зайнятися цією справою знову, адже це імідж університету поміж студентів (студенти, які дійсно вчаться, обурюються від несправедливості, яка викликана випадками хабарництва) і поза його межами (рівень знань та вмінь таких студентів із дипломами).

    Проблема п’ята

    НМКД – навчально-методичний комплекс дисципліни, зокрема програма занять. Дуже часто вона розроблена кимось іншим, ще років п’ять тому. Я не згодна з пріоритетами, які там зазначено. Наприклад, типова навчальна програма розрахована на семестр, а нині дисципліна викладається лише в рамках одного модуля. У програмі тільки питанню теоретичних засад дисципліни відведено три семінарські заняття. Поки уточнюється розклад, поки студенти починають розуміти куди і що, то залишається тих занять зовсім нічого, а вимоги не змінюються. Балів стільки ж, і заробити їх можна лише, зробивши всі види робіт. Тобто, траплялося так, що студент на одне заняття має написати 4 роботи. Очі у студентів лізли на лоба зі словами: «ми так серйозно ще жодну дисципліну не вчили!» І головне, що для всіх ці вимоги однакові! Я розумію ще, коли такі завдання ставляться перед психологами, соціологами, але те саме вимагається й від студентів кафедри видавничої справи, журналістики, перекладу. Ніяк це не адаптується, не зменшується. І ніхто не враховує, що на все про все лише модуль і вимоги треба змінювати, і що робити це повинен явно не молодий викладач.

    Проблема шоста

    Ще одна річ, про яку треба сказати, це індивідуальні проекти, які зараз виконують студенти. Раніше потрібно було написати 3 курсові роботи за весь період навчання, тобто, по суті, це було так: на першому курсі ти пишеш перший розділ своєї дипломної роботи, на другому – другий, на третьому, відповідно, третій. Тобто, ти пишеш їх як основу для своєї кваліфікаційної роботи. Не викидаєш на смітник, а залишаєш, доповнюєш і весь час набуваєш нових знань з тієї наукової проблеми, що буде 100% твоєю темою диплому. Зараз ситуація не зрозуміла: мало того, що пишуть іноді по дві курсові в один навчальний рік, так вони ще й з різних предметів. Це те саме, що написав розширений реферат, який по суті не потрібен ні викладачеві, ні студентові, який летить у смітничок. Немає наскрізного комплексного підходу.

    Родинна справа – обов’язок і відповідальність

    Це ніби хтось чекає від тебе постійно чогось, а тобі не завжди хочеться це робити. Це й справді сімейна справа, і річ не в матеріальних благах, а в тому, що існує певна відповідальність, навіть духовність. Ти справді відчуваєш, що це твоє.

    Чоловік мені весь час каже: «Нащо тобі взагалі ця аспірантура, кандидатська. Пішла б уже давно у бізнес, заробляла б гроші». Але я відчуваю, що бізнес - не моє, і я в цьому себе не уявляю.

    Взагалі-то, усі б зрозуміли, якби я пішла працювати до іншого вишу. Але в мене є особисте бажання: хочеться щось розвивати саме тут. Я розумію, що люди якраз ідуть працювати здебільшого для того, аби заробляти гроші, а люди, які вважають це своєю справою, мають інші мотиви, більш глибинні. Звичайно, гроші не завадять, але є інші пріоритети.

    Теза про те, що для родичів є завжди якісь «поблажки», мене особисто дуже дратує.

    Коли мій дідусь, Петро Михайлович Таланчук, започаткував університет, я навчалася у сьомому класі і зовсім не розуміла усієї величі цієї справи. Мама просто якось привела мене до Вікторії Дикої у відділ виховної роботи, і я разом зі студентами пішла в якийсь похід. Я дуже потоваришувала з ними, а через рік вони заявили, що навіть не здогадувалися, що «малишня», яку взяли з собою (а я була з молодшим братом Микитою) – це онуки Петра Михайловича Таланчука. І з того часу я завжди їздила кудись зі студентами «України».

    На момент вступу до вишу у мене було багато варіантів. Бабуся ще тоді працювала в університеті ім. Т. Г. Шевченка, і вона дуже хотіла, аби я опановувала філологію. Тим паче, я мала здібності до цього. Але я обрала інший навчальний заклад – Університет «Україна». Я просто так захотіла.

    Тоді, пам’ятаю, навіть дідусь говорив: «Що, ти не можеш у якийсь інший виш вступити?» Адже на той час навчальний корпус Інституту соціальних технологій, де я навчалася, знаходився аж на Троєщині. Мабуть, дідусь ще побоювався, що щось може піти не так, або просто не хотів, аби вся родина переймалася проблемами університету. Мріяв завжди, аби всі самі обирали свій шлях.

    А я, мабуть, вирішила так, бо вже знала тут усіх студентів, їх тоді було небагато – усього 40 – перший набір, юристи й економісти. Але всі без винятку активні. І тому, мабуть, і студентським самоврядуванням вирішила займатися. Цікавість ця в мене ще зі шкільних років.

    Дідусю, звичайно, було приємно, що я тут щось хочу розвивати, але такого, щоб він хоч раз мені сказав, аби вступала до цього ВНЗ, не було ніколи. А зараз він весь час питає, як там моя наукова робота: вважає, що захистити дисертацію – це одне з основних завдань у житті майбутнього науковця, викладача. Він дізнався про те, що я викладаю, лише під Новий рік, і то йому про це хтось сказав.

    Ми рідко спілкуємося. Навіть, коли хочеться подзвонити, то думаю, що він там дуже зайнятий і не хочу відривати від справ. Лише інколи дзвоню привітати зі святами.

    Дисертацію пишу лише тоді, коли діти сплять. Правда, вчитися так, як я цього хочу, все одно не виходить! У мене дві дівчинки, але чоловік зовсім не засмутився. Навпаки, коли дізнався, що друга – теж дівчинка, ходив такий щасливий: «Я вже знаю, що робити з дівчинкою. Думав, якщо буде хлопчик, що ж я з ним буду робити? Чому його зможу навчити?» Різниця у дітей – півтора роки. Я мотивувала це тим, що якщо вийти з «віку памперсів», пропрацювати років зо два, а потім знову у це все заглибитися й закинути свою роботу, то, напевно, вже цього не захотілося б. А так все одно: наприклад, перша дитина прихворіла, і треба сидіти з нею, а тут і друга – маленька. Зараз взагалі вони одна одну розважають, їм і батьки майже не потрібні, лише там попросити щось, чи запитати.

    Зараз я не впевена, що хочу бути викладачем. Відсотків на 90 переконана, що залишуся працювати в Університеті «Україна», але чи викладачем?.. Мені хочеться присвятити себе якійсь адміністративній роботі, от, наприклад, запроваджувати ту ж цільову програму щодо молодих педагогів, розробляти її. Бо суто викладачем я себе не дуже уявляю.

    Проте, наразі, викладацька діяльність – це найкращий варіант для мене: вистачає часу і на проведення занять, і на виховання власних дітей. 


    Школа молодого викладача в Університеті Україна (2 березня 2017 року)