Відкритий міжнародний університет розвитку людини «УКРАЇНА»
Перемикач режиму перегляду сайту
Збільшений розмір шрифту Великий розмір шрифту Нормальний розмір шрифту
Чорно-білий В сірих відтінках Синьо-голубий
Нормальний режим
+ 380-44-409-27-62
+ 380-44-424-70-08
м. Київ, вул. Львівська, 23, корп. 1, каб. 104 Google map
pkuu@vmurol.com.ua
пн-пт 9.00-19.00 сб-нд 9.00-15.00

Сєргєєнко Дмитро

Сєргєєнко Дмитро

Студент Університету «Україна» Дмитро СЄРГЄЄНКО: «МАЙБУТНЄ НЕ ПОТРІБНО ДОВГО РОЗДИВЛЯТИСЯ, ЙОГО ПОТРІБНО ТВОРИТИ ЗАРАЗ»

 

Університет «Україна» багатий на талановитих студентів. Живуть вони у різних куточках України і навчаються не лише в Києві, а й у територіально відокремлених структурних підрозділах (ТВСП) − філіях Університету. Хтось із них гарно співає, хтось пише чудові вірші, хтось є вправним спортсменом. Студент Горлівського регіонального інституту (ГРІ) Дмитро Сєргєєнко теж має талант. Хлопець уміє робити декілька справ одночасно. Він – і студент, і журналіст, і громадський діяч, – усього просто не перелічити! Отже, знайомтеся – мешканець Артемівська Донецької обл., студент 3 курсу спеціальності «Правознавство» Горлівського регіонального інституту Університету «Україна» Дмитро СЄРГЄЄНКО.

­Дмитре, розкажи про себе. Про свою родину.

− Народився я у славному місті Полтава не так уже й багато років тому. Мати моя − медпрацівник, а батько − військовий, дуже «романтичний» союз, тут ніяк не посперечаєшся, та й не варто. Усі мої родичі – вихідці із різних регіонів колишнього Радянського Союзу, але за паспортом я − українець, і це мене цілком влаштовує.

Після багатьох переїздів по країні вже давно наша родина осіла у місті Артемівську, Донецької області (я думаю, майже кожен бачив нашу сіль та шампанське). Уже тут народилася моя сестричка. Здається, ще маленька, але вже «вигрібай свої речі з письмового столу, бо Настя ось-ось − і першокласниця».

Зараз я − студент Горлівського регіонального інституту Університету «Україна», учасник студентського самоврядування.

Розкажи про свою діяльність, хобі.

− Я маю дуже широкі інтереси, тому дуже важко якось визначити межі своєї діяльності та своїх захоплень. Як учасник інститутського самоврядування, працюю на посадах заступника голови ОСС та голови відділу зовнішньої політики. Десь у цих межах визначається моя інститутська громадська діяльність. Із появою у Горлівці молодіжного парламенту я став одним із делегатів від нашого ВНЗ, і тепер там я − керівник волонтерського відділу. Ця діяльність дає змогу робити щось цікаве та корисне вже на рівні усього міста, а часом і більше.

А хобі? Хобі не перелічити. Є щось більш-менш постійне, як то література, подорожі, прагнення до шаленого відриву на рок-концертах, орігамі, вогняні шоу із різним реквізитом та трьохметровими вогняними стовпами над головою. Час від часу знаходжу щось нове, або згадую старі заняття, як стендове моделювання, якесь рукоділля, майстрування блокнотів, ловців снів і багато інших цікавинок.

Серед цікавинок, які захоплюють Дмитра, – музика та література. Музичні смаки хлопця доволі різноманітні – від фолку до гранжу, від металу до ембієнту. Літературні смаки так само розмаїті, спектр улюблених письменників – від Лєрмонтова до Толкіна, від Вальда до Желязни. Дмитро Сєргєєнко, крім усього іншого, – журналіст Студентського медіа-центру Університету «Україна». За свою діяльність і таланти він уже отримував нагороди. Так, хлопець кілька разів брав участь у Конкурсі творчих робіт із соціальних комунікацій, організатором якого є Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» (3 місце у 2011 році, Гран-прі – у 2012). Також він має у своєму активі перемогу в оригінальному жанрі на фестивалі «Університетське літо» (2011 рік) та багато інших нагород. Усі ці досягнення неможливі без підтримки найближчих людей.

Як твоя родина і друзі вплинули і впливають на твоє життя?

− Я б сказав коротко та ємно – потужно. Друзі та родина – це той найміцніший тил, що тільки може бути. Бо це ті люди, які підтримають у найбожевільніших задумах, завжди протягнуть руку допомоги, як би сильно ти не впав. Ну і, зазвичай, дати того самого «чарівного копняка», коли я вже довго застоявся на місці. Я й на четвертину не такий хороший, як вони, але мене терплять. Ось за це я їм і вдячний.

Кого ти можеш назвати своїм учителем?

− Кожен зустрічний − це вчитель і приклад, або поганий, або добрий. Звісно, є люди, які самі вклали в мене часточку (і не маленьку) себе самих, їх я поважаю та люблю більше за всіх. Але треба вчитися у всіх і усьому. Хоч воно зазвичай і не вдається, але в усьому треба бути впертим, погодьтеся.

Як ти потрапив на навчання до Горлівського регіонального інституту Університету «Україна»?

− Давно це було. Уперше я увійшов у свою Альма-матер у супроводі двох військових, майорів, швидко та тактично вірно. Ні, я не тікав від військомату, татові товариші по службі люб’язно погодилися підвезти мене. Просто почув про ВНЗ із потрібним мені напрямом навчання… ну, і почалося.

Що тебе найбільше вразило в інституті?

− Усе. Якщо не вразило, то, принаймні, було нове та здивувало. Новий «дорослий» крок у житті, повний самостійності. Усе нове, вже не школа, що й сказати. Зараз, коли я вже старшокурсник, можу впевнено сказати, чим Університет «Україна» кращий за інших, але говорити доведеться довго. (Детальніше тут на с. 17 − http://www.vmurol.com.ua/upload/publikatsii/Almanah/Zbirka_2012.pdf)

Як змінилося твоє життя після вступу?

− Змінився розклад роботи та відпочинку, з’явилися сесії, учителів замінили викладачі. Але найголовніше – з’явилася велика студентська родина, зі своїми старшими і молодшими братами-сестрами; університетською «мамою» (Оксаною Едуардівною Рудь-Медвєдєвою, начальником відділу організаційно-масової, виховної роботи та роботи з інвалідами ГРІ), яка погодує, якщо спізнишся на свій останній автобус; стінами, в яких майже живеш, та неповторною атмосферою.

Чому навчив тебе інститут і Університет «Україна»?

− Університет навчив багатьом речам. Завдяки університету, я навчився рубати дрова, плавати на байдарці, займатися дійсно суспільно-КОРИСНОЮ діяльністю. Я навчився мати друзів по всій країні, відчувати себе своїм, навчився відчувати дихання природи. Навчився казати «дякую» та «спасибі». Ох, багато-багато всього, та то ж іще не кінець.

На жаль, життя складається не лише з радісних моментів, але і з трагічних. Дмитро живе в Артемівську Донецької області, проте зараз більша частина його життя пов’язана з Горлівкою, де шостого серпня трапилася аварія на заводі з виробництва аміаку «Стірол», що забрала життя шести людей. Ми в нашій розмові з Дмитром просто не могли оминути цю тему.

Яка зараз обстановка у місті? Чи тяжкі наслідки вибуху?

− Ніби торкнулося лише цеху заводу. Не те, щоб владі було багато віри, але проблеми внаслідок дії аміаку були б помітні. Тож, як не дивно, наслідки саме такі, як про них говорять.

8 серпня я був присутній на телемості у програмі «Вопрос власти» (передача виходить на телеканалі «Донбас» – прим. С.П.), який проходив у Горлівці. На ньому були присутні екологи, працівники заводу та просто активні мешканці міста. Про «Стірол» не говорять погано. Як би там не було – це дуже важливе підприємство, хоч і екологічно-шкідливе. Говорили про наболіле: про погану екологію загалом, про налагодження нормальної системи сповіщення, чесність заяв влади та про доплати за шкідливість працівникам і жителям.

Чи ти вже будуєш плани на майбутнє після закінчення інституту?

− Так, звичайно. Але я не хочу загадувати і говорити вголос. У наш динамічний час напевне можна розрахувати лише точний шлях до першого повороту, бо не знаєш, що далі побачиш. Але точно планую бути щасливим.

Яким ти бачиш майбутнє України?

− Доволі смутно. Яснобачення – не найсильніша моя сторона. Я не скажу зараз, що моя країна – найкраща у світі, і все дуже добре. Та ось-ось підніме голову народ і сформується суспільна думка; час від часу в новинах розповідають не тільки про тих, кого саджають та стріляють; дороги стають рівнішими, а Інтернет усе швидшим... Майбутнє не потрібно довго роздивлятися, його потрібно робити зараз і ні хвилиною пізніше, бо хто, як не ми, − будівники свого подальшого щастя?

Ось лише декілька штрихів до портрета Дмитра від його друзів, колег, наставників:

Ольга Каленська, студентка 5 курсу кафедри журналістики Інституту філології та масових комунікацій, координатор студентського Медіа-центру Університету «Україна», заступник головного редактора газети «Університет «Україна», журналіст:

− Він неймовірний! Це людина, яка завжди відчує, що ти наразі маєш проблеми і примусить тебе виговоритися. А потім дасть пораду, але не таку, як мама, а таку, як дорослий чоловік. Легку й невимушену.... Я б назвала його чарівником. Після однієї розмови із Дмитром почувалася щасливою і натхненною. Про його вогняні шоу не має чого й говорити. Не кожен відважиться на таке.

До всього, Дмитро – прекрасний і люблячий брат, батькам і друзям пощастило, бо ж мають поряд такого помічника. Надійність, легкість у спілкуванні, бажання допомогти, комунікабельність – ось головні риси Дмитра. А взагалі, він просто класний хлопець.

Ігор Васильков, випускник факультету психології Хмельницького інституту соціальних технологій:

− У спілкуванні Дімон дуже простий, і з ним легко знайти спільну мову, про таких кажуть – «За словом у кишеню не лізе», завжди знайде, що відповісти. Знайомі з ним уже близько 2 років (легкий шок, коли задумався про цифру), познайомилися у Житомирі на конференції студентського самоврядування Університету «Україна». Подобається в ньому його відкритість і нестандартне мислення, енергійність.

Катерина Жураєва, студентка Полтавського інституту економіки і права:

− Він добрий, творчий та відповідальний хлопець. Ми не раз зустрічалися із ним на заходах в університеті. Чи то учасник, чи то волонтер – він завжди допомагає та долучається до справи. Він надзвичайно активний студент, на мою думку, багатьом молодим людям є чому у нього повчитится. Він толерантний та іноді по-дитячому веселий. Мабуть, так і треба жити, щоб завжди залишатися людиною. Сподіваюся, у житті у нього все складеться чудово.

Аліна Шинкаренко, Київ:

− Таких добрих, щирих та доброзичливих людей я зустрічала мало. Він дуже талановитий і розумний. Прагнення пізнавати щось нове і брати від життя по максимуму – точно про нього. Активність – головна риса Дмитра! Він постійно несе позитив і дарує його оточуючим.

Вікторія Андріївна Дика, начальник відділу виховної роботи Університету «Україна»:

− Під час спілкування з ним завжди виникало відчуття, що перед тобою – діловий та дієвий лідер студентського самоврядування. Дмитро є людиною, яка ніколи не забуде і не відштовхне від себе свої попередні захоплення. Він накопичує знання, досвід, друзів і позитив від кожного нашого проекту. У Горлівці є чудова традиція – вручати документ − студентський квиток «Вічного Студента», і я думаю, що Дімин наставник – Оксана Едуардівна − уже приготувала і для нього цю престижну відзнаку. А Дмитро, у свою чергу, навіть закінчивши наш університет, завжди «прилетить» за першим же покликом не тільки у свою Альма-матер, а й у кожну філію великого «Університету «Україна», бо зумів багато де придбати друзів на все життя, і я − не виняток!

 

Світлана Патра,

Медіа-центр Університету «Україна»