Перемикач режиму перегляду сайту
Збільшений розмір шрифту Великий розмір шрифту Нормальний розмір шрифту
Чорно-білий В сірих відтінках Синьо-голубий
Нормальний режим
+38-067-406-53-92
Приймальна комісія
відділ оргроботи
+38-067-503-64-52
+38-067-328-28-22
Viber відділу обліку
+38-067-500-68-36
+38-067-242-71-34
Київ, вул. Львівська, 23 office@uu.ua

Солярук Юлія

Солярук Юлія

Випускниця спеціальності «Фізична реабілітація» Луцького інституту розвитку людини: заслужений майстер спорту України з волейболу, чемпіонка ХХ Дефлімпійських ігор з волейболу (Австралія, 2005 р.). Нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.

 

ЗІ СВIТУ ЖЕСТIВ - НА ОЛІМПІЙСЬКИЙ П’ЄДЕСТАЛ

Українці домінували на XX Дефлімпійських іграх, які проходили в Австралії. Ці змагання - головний спортивний форум для спортсменів із вадами слуху. Однією із чемпіонок стала лучанка Юлія Солярук. Вона виграла золото у складі волейбольної команди.

 

ТРЕТІ, ДРУГІ, ПЕРШІ...

...Юля ніяковіє під прицілами фотокамер. Не тому, що соромиться своєї вади, просто ще не звикла до гучного титулу. Вона поволі оповідає про свої олімпійські пригоди і раз по раз на очі навертаються сльози. Тоді, на австралійському п’єдесталі, вона не плакала. Сльози з’явилися, коли прилетіла з перемогою додому. Це були вже треті її ігри. У 1997 році в Данії українська збірна нечуючих дівчат посіла третє місце, чотири року тому в Італії - було срібло. І от нарешті омріяне золото.

“Найважче було грати півфінал та фінал із японками”, - розповідає Юля. Вони задають тон у “нечуючому” волейболі, і наші не раз поступалися їм на відповідальних змаганнях. Але у вирішальному матчі українки виграли у трьох партіях.

На пероні луцького вокзалу чемпіонка хвилювалася не тільки через повернення на рідну Волинь. Дівчина …півроку не бачила рідних. У Луцьку чекали її із нескінченних зборів та змагань чоловік, мама та донька-другокласниця. Марійку Бог милував, і у неї добрий слух.

Цікаво, що Дефлімпійські ігри збіглися у часі із третім туром президентських виборів. Наші спортсмени мали змогу проголосувати в Українському домі, який діяв в олімпійському містечку. Тепер чемпіони Дефлімпійських ігор сподіваються, що так само, як і їхні колеги, отримають преміальні за свої перемоги.

 

“НЕЧУЮЧИЙ” ВОЛЕЙБОЛ

Юля - нападник української збірної. У нашій волейбольній команді дівчата переважно із Криму та Києва, а Юля - єдина, хто представляє Захід України. У великому спорті вона вже десять років і добре вивчила специфіку волейболу для глухих.

Люди, які не чують, розуміють цей світ по-іншому. Тож подача, приймання і удари по м‘ячу у волейболі для нечуючих сприймаються інакше. Більше того, тренери мусять по-різному ставитися до спортсменок, які втратили слух внаслідок травми чи хвороби, і до тих, хто має вроджену ваду слуху. Перший тренер чемпіонки Оксана Рожок розповідає, що тренують таких спортсменів зазвичай здорові наставники. Хоча, аби повністю вжитися у світ жестів, краще, щоб їм допомагала глуха людина. Вона - “своя” для дівчат. Під час гри дуже важливо, щоб спортсмени бачили обличчя і жести тренера, тому його лава знаходиться ближче до сітки. Коли триває поєдинок, тренер увесь час кричить і як божевільний увесь час перекладає дівчатам, що саме вони мають робити на майданчику. Кричать і ті зі спортсменок, хто слабко чує. Тож галас на майданчику здіймається неабиякий. Специфічні й тренування у дефволейболі та футболі: наставники використовують для пояснення тактичних схем різнокольорові прапорці. Хоча, як стверджує Оксана Рожок, для класних гравців Національної збірної прапорці вже не потрібні. Цікаво, що часто ці дівчата спарингують із командами другої ліги українського чемпіонату. Мало того, виграють у своїх візаві.

В усьому іншому “нечуючий” волейбол такий схожий на той, що ми звикли бачити. Та ж блискавична реакція, потужні удари, ті ж правила, розміри майданчиків. Хоча ні - є ще одна відмінність. Емоціям дівчат, які не чують, під час гри позаздрять й олімпійки із найсильніших збірних світу. Вочевидь, вбиваючи м`яч у майданчик суперників, вони перемагають не тільки їх...

 

Юрій КОНКЕВИЧ

http://www.simya.com.ua/articles/3/2296/16/