Новицький Богдан
Новицький Богдан
Чарівний голос Богдана Новицького
У багатотисячному університетському колективі не так просто виділитись із загалу. Треба або щось гарне зробити, або ж у чомусь відзначитись. Колектив, як правило, помічає своїх героїв, віддає їм належне.
Цього невисокого на зріст хлопчину знають якщо не всі, то майже всі в нашому університеті. Його чудовий дискант зачаровує всіх слухачів. Співає хлопець красиво, професійно. І це не могли не помітити, не оцінити.
Але кілька випадків допомогли мені більше дізнатись про хлопця. Причому з іншого боку. Тобто не лише як здібного співака. Одного разу у нас ішла мова про те, як Богдану живеться в родині (пізніше була зустріч з матір’ю хлопця).
Рік тому в нашому університеті відбулась міжвузівська науково-практична конференція студентської молоді. Богдан взяв найактивнішу участь в її підготовці та проведенні. І як доповідач, і як співак. Але про все це (і не тільки про це) у нашій недавній розмові з хлопцем.
- Як ти вперше заспівав? Що сприяло тому?
- Співаю змалку. Як і більшість дітей, дослухався до пташиного різноголосся, до звуків, на які так багата наша природа. Дуже подобалося слухати відомих співаків. Будь-який музичний твір привертав мою увагу. Загалом, скільки пам’ятаю себе, завжди співав. І вдома, і в дошкільних закладах, і в школі. Звичайно, на любительському рівні.
- А далі що було?
- А пізніше допоміг випадок. Мій приятель Ілля (ми з ним мешкаємо в одному будинку), почувши, як я співаю, порадив мені записатись до дитячого хору славнозвісної капели імені Л.Ревуцького. Ілля вже ходив туди, навіть кілька разів побував за кордоном. Саме можливість відвідати інші країни найбільше привабила мене тоді. Я завжди мріяв побувати за кордоном, побачити на власні очі, як живуть інші народи, познайомитися з їх культурою, мистецтвом.
- То й які були перші враження від занять у хорі?
- Щонайкращі. Керівник хору Аїда Набіївна Зайцева показала себе чудовим знавцем різних за жанром пісенних творів. Запам’ятались перші репетиції, змістовні і водночас дуже напружені. З Аїдою Набіївною цікаво, але важко. Бо керівник хору дуже вимоглива до себе й до всіх без винятку співаків.
- А коли ти став солістом?
- Через кілька років серйозних занять у хорі. Почувши від своєї наставниці про таке її рішення, щиро зрадів тому. Я розцінив його як вищий щабель у своєму творчому становленні. Прекрасно розумів, що вимоги до мене зростатимуть і що я маю їм повною мірою відповідати.
- А як щодо зарубіжних поїздок?
- Було їх чимало. Перші ще тоді, як потрапив до Риму, Вічного міста, про яке знав тільки з книжок та фільмів. Вузькі вулички, але дуже охайні, великі площі. Ми тоді гостювали в Італії вісім днів. Найбільше запам’яталася аудієнція у Папи римського, наш виступ перед понтифіком. А відвідини Флоренції, Венеції?! Але як не було гарно за кордоном, ніколи не забував про Україну, про Київ, мою рідну землю, яку не замінить найпрекрасніше і найчистіше місто на землі.
- Що дали і дають тобі заняття в хорі?
- Дуже багато. Ось я уже четвертий рік у нашому дуже професійному, не лише на мій погляд, колективі. Намагаюся не підвести керівника, своїх товаришів, не розчарувати глядачів. Тож доводиться багато працювати, бути завжди і в усьому дуже відповідальним. Я повинен досконало знати слова, тональність, мотив. Мене найбільше хвилювали велика аудиторія та спів соло з оркестром – співати в такт музичних інструментів. Таке було спочатку, але з часом це побоювання зникло. Сьогодні я впевнено виконую різні пісні (партії юнацькі, окрім дискантових).
- А чим запам’яталася остання зарубіжна поїздка?
- Торік у жовтні я у складі хору їздив до Німеччини. Два тижні гостювали ми в цій країні. Брали участь у концерті, організованому Тамарою Шамо, дочкою відомого українського композитора Ігоря Наумовича Шамо. Мета пані Тамари – вивчати рідну їй мову і культуру в зарубіжжі. Були цікаві екскурсії, під час яких ми краще познайомилися з минулим і сьогоденням однієї з найбільших європейських країн.
- Тобі доводиться виступати з різними оркестрами і диригентами, в різних аудиторіях. Як почуваєшся в таких ситуаціях?
- Навіть найбільшому таланту треба постійно і наполегливо працювати, вдосконалюватись. Я це добре розумію і цим керуюсь. Найскладніше в роботі соліста – співати з іншим диригентом, звикнути до його руки і манери диригування. Мій керівник у таких випадках завжди просить інших маестро, щоб вони диригували чітко і зрозуміло. І це дуже допомагає. Так само, як і власний досвід, який набуваю з роками.
- А як ти став студентом Університету “Україна”?
- Про свій майбутній вищий навчальний заклад почув від свого класного керівника у школі. Вона переконала мене, що саме Університет “Україна” дасть мені необхідні знання, можливість отримати і вищу освіту, і гарний фах. Вчусь я за спеціальністю “Переклад”, поглиблено вивчаю англійську мову.
Ні разу не пошкодував, що зробив саме такий вибір. Мені цікаво вчитися. Подобається і високий рівень викладання, і спілкування з новими друзями, і чимало цікавих заходів, в яких випадає брати участь.
- Чи завжди задоволений собою студент Богдан Новицький?
- Далеко не завжди і не всім. Через заняття співом нерідко доводиться пропускати заняття. Трапляються й інші ситуації. Так, я спочатку безвідповідально ставився до вивчення латинської мови. Але згодом зрозумів, що цей предмет по своєму цікавий і повчальний. Переконав у цьому і викладач, його підхід до студентів. Тепер із латиною все гаразд. Вивчив цією мовою “Отче наш” (читає його швидко і впевнено – Л.В.).
- І насамкінець про найпам’ятнішу подію за останній рік у твоєму житті?
- Чи не найщасливіший момент у моєму житті – відвідини одного з найкращих тенорів світу Лучано Паворотті. Справді геніальний співак. Враження незабутнє.
- Спасибі тобі, Богдане, за щиру і відверту розповідь про себе. Щастя, здоров’я і добра тобі!
- Дякую.
Розмову провела Людмила Веремей,
начальник медико-соціального відділення
управління соціальної адаптації та реабілітації
Університету “Україна”
Газета «Університет «Україна», № 1-2, 2006