Шекеряк Ганна Михайлівна
Шекеряк Ганна Михайлівна
З весною в серці
Викладач спеціальності «Видавнича справа та редагування» Івано-Франківської філії Університету «Україна», талановитий журналіст Ганна Михайлівна Шекеряк.
Навчалась на факультеті журналістики Львівського державного університету ім. І. Франка. Працювала редактором газети, заступником начальника управління у справах преси та інформації Івано-Франківської ОДА, керівником Івано-Франківського обласного відділу пошуково-видавничого агентства «Книга Пам'яті України».
Член Національної спілки журналістів України.
Крім того, Ганна Михайлівна – обдарована поетеса. Вірші друкувала у періодичній пресі та альманахах. Автор поетичної збірки «Осінній блюз пахучого дощу» (2007 р.). Ліричний світ її героїні – багатогранний і глибокий. Це рефлексії жінки, котра пізнала в житті і присмак щастя, і смуток розчарувань, та все ж не втратила віри в святе. Незламний вітаїзм наповнює всю збірку авторки, у серці якої не гасне весна.
Я НЕ ПРИДУМАЮ ВЕСНАМ РОЗЛУКУ
Я не шукаю стежок назад,
Я не придумаю веснам розлуку.
Осінь прийшла. Та ще наш листопад
В долю мою не стукає.
Осінь піде. Замете зима
Мною тобі не написані вірші.
Душу ховаю. І мерзну сама,
Не зігріваючи інших.
День відболів. І відцвів мороз
Дивним-предивним цвітом.
Серце чекає весняних гроз.
Осінь – над нашим цвітом.
ГОРИТЬ ЩЕ СВІЧКА
В моєму світі місце є для всіх,
В моєму серці – лиш тобі одному.
Мені одній – цей холоднючий сніг,
Мені – мій біль. Я не віддам нікому.
Ані краплини свого почуття,
Ані своєї змерзлої печалі.
Приходиш ти. Відходиш в небуття,
А я в собі лишаюся й надалі.
Щоб до кінця вже тут перестраждати,
Щоб і за тебе світ цей полюбить.
Любити всіх. Та лиш тебе кохати.
Горить ще свічка.
НА СНІГУ.
ГОРИТЬ.
ПРИНЕСУ ТОБІ, МАМО, РАНОК
Принесу тобі, мамо, ранок
На долонях своїх гарячих,
Чар-водою сполощу рани,
Хай розлука в хаті не плаче.
Принесу з-під Говерли квіти –
Бриндушки, що сніги збороли,
Щоб у серці гніздився квітень
І не плакав жовтень ніколи.
Принесу тобі, мамо, вечір,
Засолоджений медом-квітом,
Принесу голоси лелечі
І розквітле шовкове літо.
Лиш не плач вечорами, мамо,
Не ятри своє серце змучене.
Пролягли, як печаль, між нами
Рушники, що чекають заручин.