Відкритий міжнародний університет розвитку людини «УКРАЇНА»
Перемикач режиму перегляду сайту
Збільшений розмір шрифту Великий розмір шрифту Нормальний розмір шрифту
Чорно-білий В сірих відтінках Синьо-голубий
Нормальний режим
+ 380-44-409-27-62
+ 380-44-424-70-08
м. Київ, вул. Львівська, 23, корп. 1, каб. 104 Google map
pkuu@vmurol.com.ua
пн-пт 9.00-19.00 сб-нд 9.00-15.00

Миронюк Юлія

Миронюк Юлія

 

"Незламні". Миронюк Юлія

 

 

 

23 червня 2015 року

 

 

 

Проект «Незламні» розпочинає серію історій про незламних учасників. Наш проект стартував 13 травня 2015 року і зараз триває перший етап, під час якого відбувається фотозйомка успішних та відомих українців із сильними та вольовими учасниками.

 

Отже, розпочнемо! Знайомтеся – Юлія Миронюк і її історія, якою вона ласкаво ділиться з нами!

 

«Чесно кажучи, я не можу сказати, що я маю великі досягнення, але якщо порівняти моє життя 10 років тому і зараз, то зараз я дійсно маю певний успіх.

 

Народилась я з рідкісним генетичним захворюванням — підвищеною ламкістю кісток. Вперше хвороба дала про себе знати у 10-місячному віці, коли я тільки починала вчитися ходити. Проте я все таки ходила і жила майже звичайним дитячим життям до 9-ти років, а потім сталося загострення хвороби і я перестала ходити. Чому? Досі залишається загадкою для всіх.

 

Усі шкільні роки я навчалася за індивідуальною програмою вдома, тому мала досить багато вільного часу, який витрачала на творчість. Маючи таке захоплення, у старших класах я думала йти навчатися на дизайнера після школи, але сталося зовсім інакше.

 

Поворотним моментом у моєму житті було моє 18-річчя, і не стільки тому, що я стала повнолітньою, а тому що цим днем в управлінні соціального захисту було виписане звичайне крісло-візок, на якому почалось моє самостійне життя: я почала самостійно гуляти по вулицях, відвідувати клуб для молоді з інвалідністю на Оболоні, займатися спортивними танцями на візках, про що раніше я могла лише мріяти. Через кілька років я змінила цей візок на більш зручний активний, на якому вперше відчула себе людиною, а не інвалідом, але початок змінам уже було покладено.

 

Через 4 роки по закінченню школи я відчула в собі бажання і сили допомагати іншим людям, які опинилися у схожій із моєю життєвій ситуації, і вступила до Університету “Україна” на спеціальність “Соціальна робота”. Саме в університеті почалася моя громадська діяльність: там я вперше чи ближче познайомилась із головами кількох організацій, громадських та благодійних, які самі мали інвалідність або близьких родичів з інвалідністю, що мене дуже надихало, і які почали залучати мене до діяльності своїх організацій. Так я стала віце-президентом ВМГО студентів-інвалідів “Гаудеамус”, брала участь у різних проектах та заходах Спілки громадських організацій інвалідів Києва та Благодійного фонду “АІК”. По завершенню навчання у ВНЗ працювала асистентом проекту “Голоси: жінки та інвалідність”, що реалізовувався ГО “Твій вимір”, продовжую залучатись до діяльності зазначених організацій, і це ще далеко не все, що можу сказати про свою активність. Усе це дає мені величезний досвід і наснагу на втілення в життя планів щодо подальшої своєї діяльності у цьому напрямку, який є для мене дуже близьким і цікавим.

 

Минулого року я успішно закінчила університет та отримала ступінь магістра з соціальної роботи і тепер маю намір вдосконалювати свої знання та вміння і втілювати їх у практику саме у соціальній сфері діяльності, і це не тільки тому, що я прагну жити повноцінним активним життям, а ще й бути корисною суспільству і прожити своє життя недаремно. Тому хочеться побажати іншим, щоб вони пам’ятали, що люди з інвалідністю є в першу чергу Людьми зі звичайними потребами (їжа, одяг, харчування, любов, повага, самореалізація тощо), необмеженими можливостями (просто у кожної людини вони є унікальними) і власною життєвою місією, яка дається кожному, незалежно від стану здоров’я і соціального статусу».

 

Дякуємо Юлії за її незламність та силу!

 

 

 

Джерело: http://ukrcontrol.org/nezlamni-myronyuk-yuliya/