Відкритий міжнародний університет розвитку людини «УКРАЇНА»
Перемикач режиму перегляду сайту
Збільшений розмір шрифту Великий розмір шрифту Нормальний розмір шрифту
Чорно-білий В сірих відтінках Синьо-голубий
Нормальний режим
+ 380-44-409-27-62
+ 380-44-424-70-08
м. Київ, вул. Львівська, 23, корп. 1, каб. 104 Google map
pkuu@vmurol.com.ua
пн-пт 9.00-19.00 сб-нд 9.00-15.00

Глосарій

    ГЛОСАРІЙ

     

    МЕЖДУНАРОДНАЯ СТАНДАРТНАЯ КЛАССИФИКАЦИЯ ОБРАЗОВАНИЯ -1997

     

    Акредитація – процедура надання вищому навчальному закладу певного типу права провадити освітню діяльність, пов’язану зі здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково - методичного та матеріально - технічного забезпечення.

    Атестація (державна атестація) осіб, які закінчують вищі навчальні заклади, – встановлення відповідності рівня якості отриманої ними вищої освіти вимогам стандартів вищої освіти по закінченню навчання за напрямом, спеціальністю.

    Вид діяльності (людини) – характеристика діяльності залежно від способів і форм її здійснення.

    Вид діяльності визначається станом взаємодії фахівця із узагальненим об'єктом діяльності протягом усього циклу існування об’єкту.

    Вимога потреба, запити, які хто- , що - небудь має або ставить до когось, чогось; офіційний документ із проханням видати що - небудь або направити кого - небудь у чиєсь розпорядження.

    Виробнича функція (трудова, службова) – сукупність обов’язків, що виконує фахівець відповідно до займаної посади та які визначаються посадовою інструкцією або кваліфікаційною характеристикою.

    Розрізняють такі виробничі функції:

    -   проектувальна (проектно - конструкторська) - здійснення цілеспрямованої послідовності дій щодо синтезу систем або окремих їх складових, розробка документації, яка необхідна для втілення та використання об'єктів та процесів (конструювання є окремим процесом проектування, який полягає в обґрунтуванні рішень щодо принципу дії та конструкції об'єктів, розробки документації на їх виготовлення);

    -   організаційна упорядкування структури та взаємодії складових елементів системи з метою зниження невизначеності, а також підвищення ефективності використання ресурсів і часу (окремим процесом організації діяльності можна вважати планування – часове впорядкування виконання робіт, тобто обґрунтування їх послідовності, тривалості та строків виконання);

    -   управлінська функція, що спрямована на досягнення поставленої мети, забезпечення сталого функціонування і розвитку систем завдяки інформаційному обмінові (до фахівця інформаційні потоки надходять через зворотні зв'язки, до об'єкта управління – у вигляді директивних рішень);

    -   виконавська (технологічна, операторська) – функція, спрямована на втілення поставленої мети за відомими алгоритмами, тобто фахівець виступає як структурний елемент (ланка) певної технології;

    -   технічна – виконання робіт нижчих кваліфікаційних рівнів.

    Вища освіта – рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті та завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації.

    Вищий навчальний заклад – освітній, освітньо - науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо - професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо - кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково - технічну діяльність.

    Галузь* (в економіці) – сукупність усіх виробничих одиниць, які беруть участь переважно в однакових або подібних видах виробничої діяльності.

    Галузь знань – група напрямів підготовки, споріднених за ознакою спільності узагальнених структур діяльності.

    Дипломний проект – кваліфікаційна робота, що призначена для об’єктивного контролю ступеня сформованості вмінь вирішувати типові задачі діяльності, які, в основному, віднесені в ОКХ до проектувальної (проектно - конструкторської) та виконавської (технологічної, операторської) виробничих функцій.

    Дипломна робота – кваліфікаційна робота, що призначена для об’єктивного контролю ступеня сформованості вмінь вирішувати типові задачі діяльності, які, в основному, віднесені в ОКХ до організаційної, управлінської та виконавської (технологічної, операторської) виробничих функцій.

    Дія – одиниця діяльності, що не розкладається на більш прості, внаслідок якої досягається конкретна усвідомлена мета.

    Діяльність (діяльність людини) – динамічна система взаємодій людини з навколишнім світом, в яких вона досягає свідомо поставлених цілей, що з'являються внаслідок виникнення у неї певних потреб.

    У процесі діяльності людина виступає як суб'єкт діяльності, а її дії спрямовані на зміни об'єкту діяльності.

    Економічна діяльність* – процес поєднання дій, які приводять до отримання відповідного набору продукції чи послуг. Вид діяльності (вид економічної діяльності) має місце тоді, коли об’єднуються ресурси (устаткування, робоча сила, технологічні засоби, сировина та матеріали) для створення виробництва конкретної продукції та надання послуг. Таким чином, вид діяльності характеризується використанням ресурсів, виробничим процесом, випуском продукції та наданням послуг.

    Завдання діяльності – потреба, що виникає в певних умовах і може бути задоволена в результаті визначеної структури діяльності, до якої належить:

    -   предмет діяльності (праці) – елементи навколишнього середовища, що суб’єкт має до початку своєї діяльності та які підлягають трансформації у продукт;

    -   засіб діяльності (праці) - об’єкт, що опосередковує вплив суб’єкта на предмет діяльності, або те, що, звичайно, називають “знаряддям праці”, і стимули, що використовуються, наприклад, у діяльності управління;

    -   процедура діяльності (праці) – технологія (спосіб, метод) одержання бажаного продукту. Інформація про спосіб діяльності фіксується у вигляді програми або алгоритму на певних матеріальних носіях;

    -   умови діяльності (праці) – характеристика оточення суб’єкта в процесі діяльності (температура, склад повітря, рівень акустичних шумів, пристосованість приміщення до праці, меблі, а також соціальні умови, просторові та часові чинники);

    -   продукт діяльності (праці) – те, що одержано в результаті трансформації предмета в процесі діяльності.

    Є три види завдань діяльності:

    -   професійні – завдання діяльності, що безпосередньо спрямовані на виконання завдання (завдань), що поставлено (і) перед фахівцем як професіоналом;

    -   соціально - виробничі – завдання діяльності, що пов`язані з діяльністю фахівця у сфері виробничих відносин у трудовому колективі (наприклад, інтерактивне та комунікативне спілкування тощо);

    -   соціально - побутові – завдання діяльності, що виникають у повсякденному житті і пов’язані з домашнім господарством, відпочинком, родинним спілкуванням, фізичним і культурним розвитком тощо і можуть впливати на якість виконання фахівцем професійних та соціально - виробничих завдань.

    Здатність – психічний та фізичний стан індивіда, спроможний виконувати певний вид продуктивної діяльності.

    Здібність – особливості індивіда, що є суб’єктивними умовами успішного здійснення певного виду продуктивної діяльності.

    Здібності пов’язані із загальною орієнтованістю особи, з її нахилом до тієї чи іншої діяльності.

    Зміст вищої освіти – обумовлена цілями та потребами суспільства система знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних і громадянських якостей особи, що має бути сформована в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку суспільства, науки, техніки, технології, культури та мистецтва.

    Зміст навчання – структура, зміст і обсяг навчальної інформації, засвоєння якої забезпечує особі можливість здобуття вищої освіти і певної кваліфікації. Зміст навчання поділяється на:

    нормативну частину змісту навчання – обов’язковий для засвоєння зміст навчання, сформований відповідно до вимог освітньо - кваліфікаційної характеристики як змістові модулі із зазначенням їх обсягу і рівня засвоєння, а також форм державної атестації;

    вибіркову частину змісту навчання – рекомендований для засвоєння зміст навчання, сформований як змістові модулі із зазначенням їх обсягу та форм атестації, призначений для задоволення потреб і можливостей особистості, регіональних потреб у фахівцях певної спеціалізації спеціальності, з урахуванням досягнень наукових шкіл і вищих навчальних закладів.

    Змістовий модуль – система навчальних елементів, що поєднані за ознакою відповідності певному навчальному об’єктові.

    Знання – результат процесу діяльності пізнання, перевірене суспільною практикою і логічно впорядковане відображення її у свідомості людини.

    Знання – категорія, яка віддзеркалює зв’язок між пізнавальною і практичною діяльністю людини. Знання виявляються в системі понять, суджень, уявлень та образів, орієнтовних основ дій тощо, яка має певний обсяг і якість. Знання можливо ідентифікувати тільки за умови їх прояву у вигляді вмінь виконувати відповідні розумові або фізичні дії.

    Знання фундаментальні – знання щодо соціальних і професійних норм діяльності особи, основа її освіти та професійної підготовки.

    Фундаментальні знання формують здатність особи опановувати нові знання, орієнтуватися у проблемах, що виникають, виконувати задачі діяльності, що прогнозуються. Фундаментальні знання є інваріантні у відношеннях: напрями підготовки до певної галузі освіти, або спеціальності до напряму підготовки, або спеціалізації спеціальності до спеціальності.

    Індивідуалізація навчання – організація процесу навчання, яка передбачає його модифікацію відповідно до потреб того, хто навчається.

    Інновації – новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно - технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва й (або) соціальної сфери.
    Інноваційна діяльність – діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг.

    Кваліфікація** – здатність працівника виконувати конкретні завдання та обов’язки в межах певного виду діяльності.

    Кваліфікація має два параметри:

    -            рівень професійної діяльності, що визначається складністю та обсягом завдань та обов’язків робіт;

    -            освітньо - кваліфікаційний рівень, що має відповідати рівню професійної діяльності.

    У документах про освіту чи інших документах про професійну підготовку кваліфікація визначається через професійну назву роботи за класифікацією професії.

    Клас завдання діяльності – ознака рівня складності завдань діяльності, що вирішуються фахівцем. Усі завдання діяльності розподіляються на три класи:

    • стереотипні – передбачають діяльність відповідно до заданого алгоритму, що характеризується однозначним набором добре відомих, раніше відібраних складних операцій і потребує використання незначних масивів оперативної та раніше засвоєної інформації;
    • діагностичні – передбачають діяльність відповідно до заданого алгоритму, що містить процедуру часткового конструювання рішення із застосуванням раніше відібраних складних операцій і потребує використання значних масивів оперативної та раніше засвоєної інформації;
    • евристичні – передбачають діяльність за складним алгоритмом, що містить процедуру конструювання раніше не відомих рішень і потребує використання великих масивів оперативної та раніше засвоєної інформації.

    Компетентність – необхідний обсяг і рівень знань та досвід з певного виду діяльності.

    Контроль якості вищої освіти – система заходів, які здійснює третя сторона з метою перевірки характеристик якостей особистості випускника вищого навчального закладу та їх порівняння з установленими вимогами й визначення відповідності кінцевим цілям вищої освіти.

    Кредит (у вищій освіті) – обсяг навчального матеріалу, який з урахуванням терміну засвоєння студентами окремих навчальних елементів (відповідно до психофізіологічних норм засвоєння при використанні оптимальних форм, методів і засобів навчання та контролю) може бути засвоєний за 54 години навчального часу (сума годин аудиторної й самостійної роботи студента за тиждень).

    У додатку 1 Конвенції Ради Європи і ЮНЕСКО про визнання кваліфікацій з вищої освіти у європейському регіоні, кредит – оцінена й кваліфікована мінімальна умовна одиниця виміру “вартості” якоїсь частини програми вищої освіти, виконаної студентом під час навчання.

    Ліцензування – процедура визнання спроможності вищого навчального закладу певного типу розпочати освітню діяльність, пов’язану зі здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково - методичного та матеріально - технічного забезпечення.

    Навичка – уміння, дії, що виконуються внаслідок певної діяльності, які завдяки численним повторенням стають автоматичними і виконуються без свідомого контролю.

    Навчальна дисципліна (у вищому навчальному закладі) – педагогічно адаптована система понять про явища, закономірності, закони, теорії, методи тощо будь-якої галузі діяльності (або сукупності різних галузей діяльності) із визначенням потрібного рівня сформованості у тих, хто навчається, певної сукупності умінь і навичок.

    Навчальний елемент (дидактична одиниця) – мінімальна доза навчальної інформації, що зберігає властивості навчального об’єкта.

    Навчальний об’єкт – навчальна інформація певного обсягу, що має самостійну логічну структуру та зміст і дає змогу оперувати цією інформацією у процесі розумової діяльності.

    Навчальний план – складова стандартів вищої освіти вищих навчальних закладів, яка розробляється на основі освітньо - професійної програми та структурно - логічної схеми підготовки і визначає графік навчального процесу, перелік, послідовність та час вивчення навчальних дисциплін (практик), види навчальних занять та терміни їх проведення, а також форми проведення підсумкового контролю.

    Напрям підготовки за професійним спрямуванням у вищій освіті – група спеціальностей зі спорідненим змістом вищої освіти та професійної підготовки.

    Норма – сукупність формальних і неформальних вимог, що регулюють певні дії та поведінку суб’єктів системи вищої освіти та учасників освітянського процесу.

    Норматив – розрахункова величина витрат освітянських ресурсів, що характеризує оптимальний стан освітянського процесу.

    Нормативний термін навчання – термін навчання за денною (очною) формою, необхідний для засвоєння особою нормативної та вибіркової частин змісту навчання і встановлений стандартом вищої освіти.

    Об’єкт діяльності – процеси, або(та) явища, або(та) матеріальні об’єкти, на які спрямована діяльність суб’єкта діяльності (наприклад, двигун внутрішнього згоряння, організаційно - економічна система, технологія галузі тощо).

    Узагальнений об’єкт діяльності фахівця з вищою освітою – загальна назва природних чи штучних систем, на зміну властивостей яких спрямована діяльність суб’єкта. Певні етапи циклу існування систем (об’єктів діяльності) визначають типи діяльності фахівців.

    Орієнтовна основа дії – система уявлень людини про мету, план та засоби виконання дії.

    Освітній рівень вищої освіти – характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості інтелектуальних якостей особи, достатніх для здобуття кваліфікації, яка відповідає певному освітньо - кваліфікаційному рівню.

    Освітні рівні:

    неповної вищої освіти – характеристика сформованості інтелектуальних якостей особи, що визначають її розвиток як особистості і є достатніми для здобуття особою кваліфікацій за освітньо - кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста;

    базової вищої освіти – характеристика сформованості інтелектуальних якостей особи, що визначають її розвиток як особистості і є достатніми для здобуття особою кваліфікацій за освітньо - кваліфікаційним рівнем бакалавра;

    повної вищої освіти – характеристика сформованості інтелектуальних якостей особи, що визначають її розвиток як особистості і є достатніми для здобуття особою кваліфікацій за освітньо - кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра.

    Освітньо - кваліфікаційний рівень вищої освіти – характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості знань, умінь та навичок особи, що забезпечують її здатність виконувати завдання та обов'язки (роботи) певного рівня професійної діяльності.

    Освітньо - кваліфікаційні рівні:

    • Молодший спеціаліст – освітньо - кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, сформувала спеціальні вміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій, що передбачені для первинних посад з певного виду економічної діяльності, на операторському рівні професійної діяльності.

    При виконанні виробничих функцій молодші спеціалісти здатні переносити свою діяльність з одного предмета праці на інший. Завдання діяльності, які вирішують молодші спеціалісти, припускають вибір готових рішень із набору стандартних загальноприйнятих рішень, що мають алгоритмізований характер.

    Особи, які мають базову загальну середню освіту, можуть одночасно навчатися за освітньо - професійною програмою підготовки молодшого спеціаліста і здобувати повну загальну середню освіту.

    Бакалавр – освітньо - кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти або неповної вищої освіти або (та) освітньо - кваліфікаційного рівня молодший спеціаліст здобула базову вищу освіту, фундаментальні і спеціальні вміння та знання щодо узагальненого об’єкта діяльності (праці), достатні для виконання завдань та обов’язків (робіт), що передбачені для первинних посад з певного виду економічної діяльності, на експлуатаційному рівні професійної діяльності.

    Виробничі функції, що здійснюють бакалаври, пов'язані з обмеженою кількістю етапів циклу існування об'єктів їх діяльності. Завдання діяльності, які вони вирішують, припускають діяльність відповідно до заданого алгоритму, що містить процедуру часткового конструювання відповідних операцій.

    Спеціаліст – освітньо - кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної освіти або неповної вищої освіти, або (та) освітньо - кваліфікаційного рівня молодший спеціаліст за відповідною до напряму підготовки спеціальністю, або базової вищої освіти та освітньо - кваліфікаційного рівня бакалавр здобула повну вищу освіту, спеціальні вміння та знання, достатні для виконання завдань та обов’язків (робіт), що передбачені для первинних посад з певного виду економічної діяльності, на технологічному рівні професійної діяльності.

    Виробничі функції, що здійснюють спеціалісти, пов'язані зі всіма етапами циклу існування об'єктів їх діяльності. Завдання діяльності, які вони вирішують, допускають діяльність за складним алгоритмом, що містить процедуру конструювання рішень.

    Магістр – освітньо - кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі базової вищої освіти та освітньо - кваліфікаційного рівня бакалавр або повної вищої освіти та освітньо - кваліфікаційного рівня спеціаліст за відповідним напрямом підготовки здобула повну вищу освіту, спеціальні вміння та знання, достатні для виконання завдань та обов’язків (робіт) інноваційного характеру, що передбачені для первинних посад з певного виду економічної діяльності, на дослідницькому рівні професійної діяльності.

    Виробничі функції, що здійснюють магістри, пов'язані зі всіма етапами циклу існування об'єктів їх діяльності. Завдання діяльності, які вони вирішують, допускають діяльність за складним алгоритмом, що містить процедуру конструювання рішень.

    Освітньо - кваліфікаційний рівень магістрів передбачає, за умови виконання вимог стандарту вищої освіти щодо підготовки педагогічних працівників, спроможність до виконання педагогічних функцій, що пов'язані з узагальненими об'єктами їх діяльності.

    Освітня діяльність – діяльність, пов’язана з наданням послуг для здобуття вищої освіти, з видачею відповідного документа.

    Первинна посада – посада, що не потребує від випускників навчального закладу попереднього досвіду професійної практичної діяльності.

    Проблема – ситуація під час діяльності, яка містить суперечності наукового, організаційного або іншого характеру і є перешкодою, що виникає при досягненні суб’єктом цілеспрямованого результату своєї діяльності.

    Показник якості вищої освіти – кількісна характеристика якості особистості випускника вищого навчального закладу, що розглядається стосовно певних умов його навчання та сфери майбутньої соціальної діяльності.

    Професія** – набір робіт, які характеризуються заданим рівнем збігу основних завдань та обов’язків, що виконуються чи мають бути виконані працівником.

    Професія вимагає від працівника потрібного кола знань та вмінь.

    Професійна підготовка – здобуття кваліфікації за відповідним напрямом підготовки або спеціальністю.

    Рівень професійної діяльності – характеристика професійної діяльності за ознаками певної сукупності професійних завдань та обов’язків (робіт), що виконує працівник. У сфері праці розрізняють такі рівні професійної діяльності:

    • стереотипний (рівень використання) – уміння використовувати налагоджену систему (об'єкт діяльності) під час виконання конкретних завдань діяльності, та знання призначення об'єкта і його основних (характерних) властивостей;
    • операторський – уміння готувати (налагоджувати) систему і керувати нею під час виконання конкретних завдань діяльності та знання принципу (основних особливостей) побудови й принципу дії системи на структурно - функціональному рівні;
    • експлуатаційний – уміння під час виконання конкретних завдань діяльності тестувати та аналізувати роботу системи з метою виявлення та усунення пошкоджень і знання методів аналізу функціонування системи та методів пошуку й усунення пошкоджень;
    • технологічний – уміння під час виконання конкретних завдань діяльності здійснювати розробку систем, що відповідають заданим характеристикам (властивостям), і знання методів синтезу та технологій розробки систем і способів їх моделювання;
    • ·       дослідницький – уміння проводити дослідження систем з метою перевірки їх відповідності заданим властивостям, уміння вибирати з множини систему, що дозволяє найбільш ефективно вирішувати завдання діяльності, знання методики дослідження систем та методів оцінки ефективності їх застосування.

    Рівень якості вищої освіти – відносна характеристика якості вищої освіти, що ґрунтується на порівнянні значень показників якості, отриманих на підставі діагностичних іспитів випускників вищого навчального закладу, із критеріально - орієнтованим еталоном, що репрезентується стандартом вищої освіти.

    Робота** – набір завдань та обов’язків, які виконуються або повинні бути виконані однією особою (працівником).

    Сертифікація фахівця – процедура визначення відповідності професійно важливих властивостей фахівця, його компетенції тощо вимогам, що надані у нормативних документах, у яких відображені вимоги до його кваліфікації.

    Система вищої освіти – це сукупність взаємопов’язаних послідовних стандартів вищої освіти вищих навчальних закладів усіх форм власності, інших юридичних осіб, що надають освітні послуги в галузі вищої освіти, органів, які здійснюють управління в галузі вищої освіти.

    Спеціальність – категорія, що характеризує:

    у сфері праці – особливості спрямованості й специфіку роботи в межах професії (зміст завдань професійної діяльності, що відповідають кваліфікації);

    у сфері освіти – спрямованість і зміст навчання при підготовці фахівця (визначається через узагальнений об’єкт діяльності або виробничу функцію та предмет діяльності фахівця і відображає вид його діяльності й сферу застосування праці).

    Спеціальність у сфері освіти є адекватним відображенням наявної у сфері праці спеціальності (кваліфікації).

    Навчання за спеціальністю освітньо - кваліфікаційного рівня бакалавр, спеціаліст або магістр передбачає вивчення узагальненого об’єкта діяльності фахівця, таких виробничих функцій і типових складових структури професійної діяльності, що задовольняють вимоги сфери праці до спеціальності.

    Навчання за спеціальністю освітньо - кваліфікаційного рівня молодший спеціаліст передбачає вивчення виробничих функцій та типових складових структури професійної діяльності.

    Спеціалізація за спеціальністю – категорія, що характеризує відмінності окремих завдань діяльності фахівця за ознаками різниці засобів, або (та) продуктів, або (та) умов діяльності в межах спеціальності. Ці окремі завдання характерні для відносно невеликих груп фахівців у межах спеціальності.

    Стандарти вищої освіти (система стандартів вищої освіти) – сукупність норм, що визначають зміст вищої освіти, навчання, засоби діагностики якості вищої освіти та нормативний термін навчання.

    Стандарти вищої освіти є основою оцінки освітнього та освітньо - кваліфікаційного рівня громадян незалежно від форм здобуття вищої освіти. Відповідність освітніх послуг стандартам вищої освіти визначає якість освітньої та наукової діяльності вищих навчальних закладів.

    Систему стандартів вищої освіти складають державний стандарт вищої освіти, галузеві стандарти вищої освіти та стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів.

    Технологія навчання – сукупність форм, методів, прийомів та засобів передавання соціального та (або) професійного досвіду в процесі навчання.

    Технологія освіти – процес та результат створення (проектування) адекватної потребам і можливостям особи та суспільства системи соціалізації, особистісного та професійного розвитку людини в закладі освіти, що складається зі спеціальним чином сконструйованих відповідно до заданої мети методологічних, дидактичних, психологічних, інтелектуальних, інформаційних та практичних дій, операцій, прийомів, кроків, які гарантують досягнення цілей, що визначені учасниками освітянського процесу, та свободу усвідомленого вибору.

    Тип діяльності – характеристика професійної діяльності залежно від способів і форм її здійснення. Визначається станом взаємодії фахівця із об’єктом діяльності – системою, що характеризується однаковою узагальненою метою (продуктом) діяльності.

    Типове завдання діяльності – узагальнене завдання діяльності, що є характерним для більшості виробничих або соціальних ситуацій і не містить конкретних даних, а отже, не має конкретного вирішення (можуть бути визначені тільки шляхи вирішення).

    Уміння – здатність людини виконувати певні дії на основі відповідних знань. Уміння поділяються за видами:

    предметно - практичні – уміння виконувати дії щодо переміщення об'єктів у просторі, зміни їх форми тощо. Головну роль у регулюванні предметно - практичних дій виконують перцептивні образи, що відображають просторові, фізичні та інші властивості предметів і забезпечують керування робочими рухами відповідно до властивостей об'єкта та завдань діяльності;

    предметно - розумові – уміння щодо виконання операцій із розумовими образами предметів. Ці дії вимагають наявності розвиненої системи уявлень і здатності до розумових дій (наприклад, аналізу, класифікації, узагальнення, порівняння тощо);

    знаково - практичні – уміння щодо виконання операцій зі знаками та знаковими системами. Прикладами цих дій є письмо, прокладання курсу по карті, одержання інформації від пристроїв тощо;

    знаково - розумові – уміння щодо розумового виконання операцій зі знаками та знаковими системами. Наприклад, дії, що є необхідними для виконання логічних та розрахункових операцій. Ці дії дозволяють вирішувати широке коло завдань в узагальненому вигляді.

    Цикл існування об’єкта діяльності – період, протягом якого існує об’єкт діяльності фахівця від “зародження” (проектування) до його ліквідації. Період існування об’єкта діяльності ділиться на окремі етапи:

    • проектування, протягом якого вирішуються питання щодо конструкції або змісту;
    • створення;
      • експлуатація, протягом якої об’єкт використовується за призначенням;
      • відновлення (ремонт, удосконалення тощо), яке пов’язане із відновленням властивостей, якостей, підвищенням продуктивності, інших ознак;
      • утилізація та ліквідація.

    Кожний етап існування об’єкта діяльності фахівця має свої ознаки, що визначаються спільністю (за продуктом) типових задач діяльності, пов’язаних безпосередньо з об’єктом, та відмінністю типових задач від задач іншого етапу.

    Цикл підготовки – сукупність складових змісту освітньої або професійної підготовки (змістових модулів, блоків змістових модулів), що поєднані за ознаками приналежності їх змісту до спільного освітнього або професійного напряму.

    Якість вищої освіти – сукупність якостей особи з вищою освітою, що відображає її професійну компетентність, ціннісну орієнтацію, соціальну спрямованість і обумовлює здатність задовольняти як особисті духовні та матеріальні потреби, так і потреби суспільства.

    Якість вищої освіти випускників вищого навчального закладу також відображає здатність:

    • задовольняти відповідно до соціальних норм суспільні вимоги до виконання майбутніх соціально - професійних ролей;
    • відповідати за свої соціально важливі рішення;
    • задовольняти прагнення соціального статусу та престижу.

    Якість освітньої діяльності – сукупність характеристик системи вищої освіти та її складових, яка визначає її здатність задовольняти встановлені і передбачені потреби окремої особи або (та) суспільства.

    Якість особистості випускника вищого навчального закладу – цілісна сукупність характеристик особистості, що визначає зміст соціально значущих і професійно важливих властивостей особи, яка закінчує вищий навчальний заклад.



    *Термін, визначення якого наведено у ДК 009-96 Класифікатор видів економічної діяльності.

    **Терміни, визначення яких викладені з урахуванням положень, що подані у Міжнародній стандартній класифікації занять, ДК 003-95 та Загальних положеннях Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, відповідно до цілей цього стандарту.