Відкритий міжнародний університет розвитку людини «УКРАЇНА»
Перемикач режиму перегляду сайту
Збільшений розмір шрифту Великий розмір шрифту Нормальний розмір шрифту
Чорно-білий В сірих відтінках Синьо-голубий
Нормальний режим
+ 380-44-409-27-62
+ 380-44-424-70-08
м. Київ, вул. Львівська, 23, корп. 1, каб. 104 Google map
pkuu@vmurol.com.ua
пн-пт 9.00-19.00 сб-нд 9.00-15.00

Чорний Олександр

Чорний Олександр

«УНІВЕРСИТЕТ «УКРАЇНА» ЗАПАЛИВ У МЕНІ ІСКОРКУ, КОТРУ Я НОШУ В СЕРЦІ»

 

11 лютого 2015 року

 

Випускник Університету «Україна» Олександр ЧОРНИЙ з Білої Церкви – дуже різностороння особистість. Навіть своє навчання він починав із радикальних змін. В одному з інтерв’ю Олександр розповідав, як мама, побоюючись того, що його вада мовлення призведе до деяких проблем, рекомендувала йому навчатися за спеціальністю «Документознавство».

Проте, Олександр не змирився з обмеженням здоров’я, не погодився з наполяганнями мами. І навчався він саме за обраною спеціальністю – «Правознавство». Також Олександр має неабиякий хист до фотографії, завдяки чому став лауреатом фестивалю «Сяйво надій» (2011).

Ще одна грань особистості Олександра ЧОРНОГО – поезія. Саме про неї, а також про Університет «Україна» в житті Олександра ми і поговоримо.

Олександре, як Ви прийшли до поезії? Розкажіть детальніше про Вашу творчість?

‒ Скільки разів відповідаю на це запитання і завжди відкриваю для себе щось нове та глибинне. Багато що згадується, змушує пустити сльозу чи усміхнутися, та ключовою, власне, залишається одна і та ж подія. Від неї минуло 5 років. Нещодавно був своєрідний ювілей. Ювілей мого нового життя, моєї творчості.

Колись я вважав, що це має залишитися в таємниці, а зараз спокійно і з посмішкою на обличчі розповідаю про дівчину, котра перевернула моє життя просто з ніг на голову, зі знайомства з якою розпочався мій творчий політ. Я писав і до цього, але ті поезії були більш схожі на пластування. Це був 2009 рік, а у 2010 мої друзі вже тримали в руках першу поетичну збірку – «Два крила». Ось так коротко про мій «прихід» та «секрет» моєї творчості. Але про це можна написати окрему книгу – роман з елементами «екшн».

Як Ви познайомились із Університетом «Україна»?

‒ Правду кажучи, досить банально. Батьки були проти, щоб я їхав на навчання в інше місто, та я і сам не дуже хотів цього. Із усіх внз Білої Церкви лише Інститут економіки та управління Університету «Україна» задовольняв потреби вибагливого абітурієнта, тож було прийнято рішення вступати саме туди. А про те, як я наперекір рішенню батьків пішов навчатися на юриста, а не на документознавця – не менш цікава, але вже інша історія.

Що спонукало Вас вступити саме сюди?

‒ Близькість до дому, до родини, до друзів. А вже потім мене захопила і вразила тепла і дружна атмосфера всього «населення» тепер уже рідного мені острівка – моєї «альма-матер».

Олександре, які враження у Вас залишив Університет «Україна», кого з викладачів згадуєте найчастіше?

‒ Знаєте, це як згадки про перше кохання чи найкращих друзів. Стільки всього було пережито, втілено, взято з собою, загублено чи знайдено. Університет «Україна» запалив у мені іскорку, котру я ношу в серці, даруючи людям позитивний настрій.

Часто згадую своїх інститутських наставників – Валентину Іванівну Токарєву, Олександра Івановича Баку, Наталю Валентинівну Грабовську, Ярослава Віталійовича Новака і ще багатьох інших людей, що виховали в мені професіоналізм та майстерність.

Ваш улюблений предмет в Університеті?

‒ Найбільше мені згадуються заняття з цивільного, трудового, сімейного та господарського права України, а ще Юридична клініка, де ми на практиці вивчали та вирішували різні ситуації, пов’язані з порушенням прав людини. Усе це допомогло опанувати основи правової науки та формувало знання, уміння і навички майбутнього фахового юриста.

Що дав Вам Університет «Україна»?

‒ Віру у власні сили, впевненість у майбутньому, знайомство з людьми, котрі надихають робити щось неймовірне та грандіозне. Університет дав мені друзів та компаньйонів, знання, досвід, практику і ще мільйон речей, кожна з яких здатна змінювати життя, за умови правильного її використання.

Олександре, розкажіть, будь-ласка, в яких заходах, фестивалях Ви брали участь? Чи брали Ви участь у заходах Університету «Україна»?

‒ Було декілька заходів, у яких я брав участь від Університету. Це фестиваль «Сяйво надій» та міський фотоконкурс «Біла Церква очима молодих». Також були часи, коли я брав участь у всеукраїнських фотоконкурсах, літературних конкурсах та фестивалях, таких як «Моє місто – моя Європа», «Поетичний рушник» та ін.

Що, на Вашу думку, дають такі заходи для творчої людини?

Фестивалі, конкурси, тренінги, семінари, лекції і т. д. дають змогу розкрити себе, пізнати власну глибину, зануритися в думки та надихнутися. Що стосується творчої людини, то всі ми – творці свого життя, а поезія, проза, фото, музика – це лише способи нашої реалізації та пошуку себе.

Чия творчість Вас надихає? Хто Ваш улюблений поет, актор, режисер?

Мене надихає життя. Мабуть, мій улюблений режисер – Бог. Найкращі актори – це ми з Вами. А мою улюблену поезію я чую щодня із вуст оточуючих мене рідних, близьких, друзів.

Олександре, розкажіть детальніше про Вашу трудову діяльність. Де Ви зараз працюєте?

Наразі я працюю за фахом як фізична особа-підприємець. Надаю юридичні послуги та представляю інтереси громадян у судах та державних установах.

Згадайте, будь ласка, найцікавіший випадок із Вашої практики.

Якось була історія, коли суддя, не дослідивши ретельно справу, виніс рішення про стягнення аліментів з дружини на користь чоловіка. І все було б добре, та виявилося, що діти залишились саме з дружиною. Варто було бачити вираз обличчя судді, коли йому стало про те відомо. Цю історію я надовго запам’ятав. Рішення скасували та ще й стягнули аліменти з чоловіка, аби не був таким хитруном.

Україна проходить нині досить складні випробування. Як Ви вважаєте, що нам усім потрібно зробити, щоб пройти ці випробування з гідністю?

Варто зробити крок назустріч змінам, не боятися перепон, що можуть виникнути на шляху до позитивних змін, жити по совісті та намагатися робити якомога більше добрих справ. От і весь рецепт.

Зізнаюся, коли ми з друзями (колегами) починаємо боротися за чиїсь права, розуміємо, що можемо перейти комусь шлях, але ми – команда, і кожен із нас знає, що в разі потреби у нього буде підтримка. Це мій секрет успіху. Можете скористатися ним, або створити свій власний, адже життя – це суцільна творчість.

Про що Ви мрієте?

Про те, як після трудового (творчого) дня зустрічаю кохану та дітей з прогулянки парком та частую їх своїм фірмовим вівсяним печивом. Як, хоча б раз на місяць, маю змогу поїхати до бабусь та дідуся. Як батьки радіють онукам. Як моя робота полегшує, а інколи й рятує життя людей. Як дім ніколи не стоїть порожнім та якомога частіше зустрічає моїх друзів теплом та затишком.

Мрію про те, щоб приводів для радості було більше, ніж для сліз.

Що Ви побажаєте читачам?

Натхнення, друзі, та ще раз натхнення! Забагато його не буває, а брак може позбавити насолоди зробити щось «велике»!

 

Декілька поетичних рядків від Олександра Чорного

 

***

Не поспішайте жити.

Іще встигнете помилок наробити,

набратись боргів, знайти ворогів,

розбити на крихти надії та мрії.

Не поспішайте жити.

Навчіться щиро любити.

Звикайте робити добро

усім песимістам назло.

Не поспішайте жити.

За гроші ваш час не купити.

Назад уже не повернеш,

зі шляху миттєво не звернеш.

Не поспішайте жити.

Поводьте себе, як діти.

Не бійтесь великих вчинків,

не забуваючи про зупинки.

Не поспішайте жити.

 

***

Я цураюсь покою відтоді,

як побачив тебе у сні.

Як думки, не дійшовши згоди,

розтривожили душу мені.

Я не знаю, сміюсь чи плачу,

коли поруч зі мною ти.

Перемога то, чи невдача

під кохання гербом іти.

То біжу я, то зупиняюсь.

То тремчу я, то повен сил.

То вперед, то назад повертаюсь.

Лиш для того, щоб далі йти.

У любові немає цілей.

Вона просто живе в серцях

тих, хто має надію та віру

насолоджуватися життям.

 

***

Трохи щедрості нам не завадить.

Трохи вірності нас не уб’є.

Мудрість нас від життя не відвадить.

Віра в прірву не підштовхне.

Спокій крила не обпатрає,

та й не знищить надія мрій.

А кохання лише спонукає

з головою пірнати в бій.

То навіщо цуратись того, що

людиною робить нас?

Будь собою для всіх та всього.

Подаруй душі другий шанс.

 

Світлана ПАТРА,

журналіст Імідж-центру Університету «Україна»