Відкритий міжнародний університет розвитку людини «УКРАЇНА»
Перемикач режиму перегляду сайту
Збільшений розмір шрифту Великий розмір шрифту Нормальний розмір шрифту
Чорно-білий В сірих відтінках Синьо-голубий
Нормальний режим
+ 380-44-409-27-62
+ 380-44-424-70-08
м. Київ, вул. Львівська, 23, корп. 1, каб. 104 Google map
pkuu@vmurol.com.ua
пн-пт 9.00-19.00 сб-нд 9.00-15.00

Мовчан Валентина Олексіївна

Мовчан Валентина Олексіївна

Валентина МОВЧАН про професію до душі, екологію і факультет біомедичних технологій Університету «Україна»

 

3 липня 2015 року

 

Уже більше ніж сорок років Валентина Олексіївна МОВЧАН опікується проблемами екології. Вона − кандидат біологічних наук, бере активну участь в екологічних семінарах та форумах, а ще – очолює один із наймолодших навчально-виховних підрозділів Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» – факультет біомедичних технологій. Валентина Олексіївна − дивовижна жінка, яка з перших хвилин нашої зустрічі зачарувала своєю прекрасною усмішкою. Вийшла дуже приємна розмова з неймовірною «екскурсією» у глибини неосяжного світу екології.

Валентино Олексіївно, розкажіть, будь ласка, про своє дитинство і своїх батьків.

Я народилася в мальовничому селі Велика Севастянівка, що на Черкащині. Моя мама належала до сільської інтелігенції і працювала вчителькою у школі. Дивлячись на її щоденну і дуже важку працю, я точно знала, що не хочу бути шкільною вчителькою. А от мій батько був народним умільцем, і я завжди захоплювалася його майстерністю – своїми руками він умів робити геть усе! Моє дитинство минуло на лоні прекрасної природи, і спогади про нього тільки найкращі.

Батьки прививали Вам любов до природи якимось чином? Чи легко Ви визначилися з тим, ким хочете стати у майбутньому?

Я ніколи не розуміла людей, які не можуть обрати собі професію до душі. Я з нульового віку знала, що хочу займатися біологією і особливо – вивчати життя у водоймах та болотах. Уже в дитинстві я намагалася потоваришувати з живими істотами. Пам’ятаю, пробувала приручити жабу (сміється), але мій експеримент не увінчався успіхом. Та я не розчарувалася і швидко переключилася на приручення п’явок із сільського ставка. І мене знову очікував провал. Дуже дивувалася тоді, чому ж не вдається «одомашнити» жителів водойми... Зате я знайшла спільну мову з нашим собакою. Взаєморозумінню можна було позаздрити: коли я щось наказувала, він негайно виконував. Наприклад, завжди проганяв сусідських курей з нашого городу, бо добре знав їх усіх, як то кажуть «в обличчя» (на відміну від мене).

Як батьки сприйняли Ваше бажання присвятити своє життя біології?

Батьки не обмежували моєї творчості, наскільки це було можливим. Вони хотіли допомогти своїй дитині обрати бажане, тому ніколи не відмовляли мене. Я закінчила сільську школу із золотою медаллю і вступила 1971 року на біологічний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Через п’ять років, 1976-го, закінчила кафедру зоології й отримала кваліфікацію «біолог, викладач біології і хімії». Але викладати у школу я не пішла.

Чим же Ви почали займатися?

Коли я ще навчалася на четвертому курсі, мене направили до Інституту гідробіології, де потрібні були нові співробітники. Тоді тільки-но починали вивчати механізми самоочищення водойм. Мене це дуже захопило, і я почала працювати у відділі санітарної гідробіології (С.К. – очистки вод). Обрала собі тему дипломної роботи, а згодом і дисертації, і вивчала роль перифітону каналів південної України у процесах самоочищення води.

Перифітон – це своєрідна жива «плівка», яка наростає на підводному камінні та інших підводних об’єктах і відіграє ключову роль в очищенні води. Ми проводили на каналах по декілька місяців і здійснювали масштабні посезонні дослідження. Було неймовірно цікаво! Наприклад, до Північно-Кримського каналу впадає бруднюща вода із Каховського водосховища, але, пройшовши 50 кілометрів, вона стає прозорою, як сльоза, – крізь сім метрів глибини проглядається дно. Куди ж поділися забруднення, запитаєте ви? Справа в тому, що канал обнесений бетонними плитами, і перифітон, який живе на них, вбирає в себе всі забруднення й очищує воду.

Нині очисні властивості перифітону широко використовуються в усьому світі. Наприклад, компанія «Рифбол» діє у світовому масштабі. Вона виготовляє рифболи – великі порожні всередині ажурні півкулі з екологічного бетону. Такі споруди діаметром 1-4 метри розставляють у піщаній пустелі на дні морів та океанів. Вони швидко обростають мікроорганізмами, водоростями і т.д., тому очищують воду і стають надійним прихистком для риби. Декілька років тому їх встановили вздовж Південного берега Криму, і кількість риби та якість води одразу поліпшилися. Схожі очисні біостанції встановлено біля нафтопромислів у Каспійському морі.

Чи можливо використовувати технології рифболів в Україні? Існують ще якісь доступні технології очищення води, які можна було б застосовувати у нашій країні?

Насправді, для очищення води зовсім не обов’язково виготовляти спеціальні споруди. Наприклад, американці не переймаються конструюванням рифболів і просто затоплюють у водоймах списані кораблі, автобуси, тролейбуси. В Україні можна без проблем запровадити схожу практику. Якщо говорити про інші доступні технології, то ще у 80-х роках минулого століття було розроблено систему біоплато. Вона передбачає висадження у воді біля берегів смуг водної рослинності – очерету, рогози, осоки, лепехи і т.д., а по берегах уздовж води − захисних смуг із трав, кущів і дерев. Їх можна доповнити наплавним біоплато – це плавучі острівці, засаджені тими ж водними рослинами, які розвивають свою кореневу систему у воді. Кожна рослина вбиратиме забруднення на своєму рівні, не допускаючи їх потрапляння у водойму або витягуючи із води наявні. Погодьтеся, технологія, з одного боку, надзвичайно проста, а з іншого – дуже ефективна!

Якщо для очищення води потрібно всього лише висадити уздовж водойм рослини у певній послідовності, то чому система біоплато не використовується в Україні?

Ви здивуєтеся, але застосування системи біоплато навіть прописано у Водному кодексі України. Там зазначено, що біля кожної водойми обов’язково повинні бути очисні системи у вигляді трав, кущів і дерев. Більше скажу – вирахувано розмір захисної зони залежно від розміру водойми. Та, на жаль, законодавство у нашій країні не виконується, а на забрудненні навколишнього середовища хтось заробляє мільйони... При цьому розроблено безліч найрізноманітніших очисних технологій. Колись виникла ідея створити своєрідний банк екотехнологій: зібрати і систематизувати інформацію як електронну базу чи навіть видати посібник. Уявіть собі, я не змогла впоратися з потоком інформації! Це підтверджує те, що технологій очищення навколишнього середовища розроблено багато, навіть із надлишком.

На Вашу думку, яка екологічна проблема для України є нагальною? Як її можна вирішити?

Екологічних негараздів в Україні настільки багато, що можна говорити цілий день. Але мені б хотілося зупинитися на такій актуальній для кожного українця проблемі, як підвищення цін на воду, газ і електроенергію.

Проблему великих витрат вирішила Тетяна Ернст – керівник архітектурного бюро «Архітектура і Екологія». Вона живе у дивовижному енергопасивному будинку під назвою «Дім Сонця», який розташований у районі Сирець у Києві. В Європі такі споруди не виняток, а от в Україні побудовано лише 30 таких будинків. Котедж високого класу має особливу конструкцію, зроблений повністю з природних матеріалів і облаштований альтернативними джерелами енергії. Він не потребує центрального опалення зимою, кондиціонерів влітку і підключений лише до холодного водопостачання та каналізації. При цьому в будинку є всі зручності, про які можна тільки мріяти. «Такий будинок коштує мільйони», – скажете ви і помилитеся. Насправді, він дорожчий від звичайного котеджу такого ж класу лише на 5%! Крім цього, при експлуатації це екопомешкання дуже швидко відшкодовує витрати: якщо сусіди платять за комунальні послуги близько 1800 гривень за місяць, то Тетяна Ернст – 1800 гривень за рік!

Якби наша держава почала масово будувати енергопасивні будинки, уявіть, якою була б економія для людей і, водночас, зниження фінансових потоків для бізнесменів…

Виявляється, за бажання, більшість екологічних проблем можна вирішити. На Вашу думку, чому за величезного потенціалу, коли всі навколо на словах вболівають «за екологію», на ділі ніхто не переймається захистом навколишнього середовища? Хто повинен зробити перший крок до вирішення екологічних проблем?

Дійсно, ми дуже багато розмовляємо про екологічні негаразди, але далі розмов діло не заходить. Це відбувається тому, що багато бізнесменів заробляють на експлуатації природних ресурсів і взагалі на проблемах навколишнього середовища. Знаєте, як кажуть, на щасті грошей не заробиш – лише на нещасті… Спалити якнайбільше енергоносіїв і виробити якнайбільше тепла, а його розсіяти через діряві труби, щоб потрібно було ще більше витрачати. А це все гроші, які з наших кишень перетікають у кишені тих, хто керує потоками енергоносіїв, тепла і т.д. Усі наші політики «всім серцем» уболівають за екологію, але при цьому не готові поступитися своїми бізнес-інтересами. А пересічні громадяни беруть з них приклад і намагаються «прихватизувати» бодай невеличкий шматочок всенародного природного багатства, – хоч би дров нарубати у лісосмузі або в лісі. Щоб щось змінити, потрібна політична воля з самих верхів і до самих низів.

Проте, дещо дає надію! Коли Петро Порошенко ще не займався політикою, він став єдиним бізнесменом, котрий погодився запровадити екотехнології на своєму виробництві. Тому дуже сподіваюся, що в Україні, нарешті, почнуть вирішувати екологічні проблеми і робитимуть це не на словах. Хоча поки що яскраво виражених змін у цій галузі не видно.

Валентино Олексіївно, наостанок розкажіть, будь ласка, про Вашу роботу в Університеті «Україна». Коли Ви прийшли сюди працювати? Які у Вас плани на майбутнє?

В Університеті «Україна» я працюю вже близько восьми років. Спершу – спеціалістом, потім викладачем, а три роки тому стала деканом факультету біомедичних технологій. Почавши працювати тут, я зрозуміла, що моє покликання – це екоетична освіта. Бо дуже багато понять, які здаються мені самоочевидними, не є такими для більшості людей.

На даний момент моє головне завдання – це розширення факультету. Нині на нашому факультеті готують, в основному, мікробіологів, які після закінчення університету йдуть, переважно, працювати лікарями-лаборантами у медицину, і з їх працевлаштуванням немає ніяких проблем. Натомість, наші випускники – екологи «широкого профілю» не можуть знайти роботу за фахом. Необхідно змінювати підходи до їхньої підготовки. Тому нині ми розробляємо дві нові спеціалізації – екологічне правознавство і екодизайн середовища проживання людини. Наприклад, коли іноземні компанії заходять на ринок України, вони шукають екологів, які можуть узгодити діяльність фірми із нашими законами; а щодо екодизайну нашого середовища – кожен може зробити висновок про необхідність таких спеціалістів, просто оглянувшись довкола. Загалом, планів на майбутнє дуже багато, і здійснити їх необхідно якнайшвидше!

 

Сюзанна КІРІНА,

студентський Медіа-центр Університету «Україна»

Фото Олени Меленевської