Відкритий міжнародний університет розвитку людини «УКРАЇНА»
Перемикач режиму перегляду сайту
Збільшений розмір шрифту Великий розмір шрифту Нормальний розмір шрифту
Чорно-білий В сірих відтінках Синьо-голубий
Нормальний режим
+ 380-44-409-27-62
+ 380-44-424-70-08
м. Київ, вул. Львівська, 23, корп. 1, каб. 104 Google map
pkuu@vmurol.com.ua
пн-пт 9.00-19.00 сб-нд 9.00-15.00

Мостовий Юрій

Мостовий Юрій — літературний оглядач, журналіст та блогер

 

Юрій Мостовий народився 16-го вересня 1984 року, у містечку Радомишль, що на житомирському Поліссі. Отримав диплом журналіста у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини «Україна». Поет, починаючий прозаїк, літературний та культурний оглядач.

Автор безлічі інтерв‘ю, книжкових рецензій, передмови до поетичної збірки запорізького поета, музиканта і письменника Валентина Терлецького «П‘ята пора року»; автор оповідання «Портрет Вікторії», автор кількох колумністичних творів.

Поезію було надруковано на сайтах «Сумно» та «Рукопис»; прозу в альманасі «Vintage”. Також співпрацював з газетами ВРУ «Голос України», «Вечірній Київ», з газетою (а потім із сайтом) «Друг читача», із сайтом «Буквоїд», «Політікантроп», вів власний веб-сайт культурно-літературної тематики, перекладав російською кілька новел письменника і поета Сергія Грабара.

 

* * *

Часом приходять миті…
Коли схожий на овоча
І не хочеш нічого знати
Без свого світоча.
Ані думати, ані дихати, ані писати.
Миті,
Коли схожий на живого мерця.
Не хочеться, часом, й жити
І крає око пустка оця.
Ані страждати, ані з відчаю творити
Мить,
Коли ждеш тільки кінця

 

* * *

Спокушаєш мою душу,
Мов слуга пекла, а той сам сатана.
Все подане тобою допити мушу,
Хоч вже хмільний тобою без вина.
Спокушаєш мою душу,
Спиваєш мою кров до краплі,
До дна.
Знищити тебе в собі я мушу
Але ти йдеш знову до мого сна.

 

* * *

Спаси мене, вірше, спаси мене, слово,
У час зневіри і огуди!
Врятуй мене, римо, врятуй мене, слово,
Якщо не зможуть ні любов, ні люди!
Тримайте під руки,
Даруйте щедру радість веселкову,
Якщо в долю позлітають круки,
Хочу відчувати, хочу бачить вашу мову.

 

* * *

Не вірю,
Вже нікому я не вірю.
Ось лиходій, а поряд з ним державний лицемір.
Не вірю,
Вже нікому я не вірю.
Уся віра пішла у війни кривавий вир.
Не вірю,
Очам своїм не вірю.
Ось жебрак, а поряд з ним і вчений, і простий бригадир;
А ось убивця вибирається на сцену,
Щоб заради «крісла» розповісти на пам‘ять святий псалтир.
Повірю
Лиш тоді…
Клянусь усім святим, повірю,
Коли зійде нам спокій,
І окаянним нечестивцям Божий гнів,
Й нарешті, злагода та мир.

 

Джерело: http://ukrainka.org.ua/yuriy-mostovyi