Відкритий міжнародний університет розвитку людини «УКРАЇНА»
Перемикач режиму перегляду сайту
Збільшений розмір шрифту Великий розмір шрифту Нормальний розмір шрифту
Чорно-білий В сірих відтінках Синьо-голубий
Нормальний режим
+ 380-44-409-27-62
+ 380-44-424-70-08
м. Київ, вул. Львівська, 23, корп. 1, каб. 104 Google map
pkuu@vmurol.com.ua
пн-пт 9.00-19.00 сб-нд 9.00-15.00

Лелюх Андрій

Лелюх Андрій

 

 

 

 

Андрій ЛЕЛЮХ: «Я – РЕЖИСЕР-ПРАКТИК, І РАДИЙ, ЩО ЗНАЙШОВ СЕБЕ ЯК ТВОРЧА ОСОБИСТІТЬ В УНІВЕРСИТЕТІ «УКРАЇНА»

 

25 липня, 2011

 

В Університеті «Україна» сталася важлива подія. Вперше один із колективів художньої самодіяльності цього ВНЗ – театр-студія «Данко» – отримав високе звання «Народний аматорський колектив».

За плечима колективу восьмирічний стаж, виступи перед глядачами не тільки університету, але й за межами нашої країни. Театр-студія «Данко» веде активну просвітницьку роботу в Києві, бере участь у міжнародних та всеукраїнських фестивалях і своїми професійними виступами піднімає імідж Університету «Україна». В театрі-студії засвоюють акторську майстерність студенти різних курсів і випускники університету. Душею цього дружнього і творчого колективу є його художній керівник та режисер Андрій ЛЕЛЮХ:

- Я закінчив Університет культури і мистецтв, де отримав великий досвід акторської майстерності (хоча факультет був експериментальної режисури): грав у виставах своїх однокурсників, старших і молодших товаришів. Режисура була для мене головною, а акторський досвід прийшов сам по собі. Я потрапив до чудового педагога, професора, заслуженого артиста Дмитра Семеновича Чайковського. Він був ерудитом у повному сенсі цього слова. Знав досконально кілька мов, у тому числі й латину. У нього був колосальний театральний досвід. Він є маяком у моєму житті, дуже багато чому мене навчив.

Нам викладав також Валентин Федорович Пастунов – художній керівник театру «Золоті Ворота». Я навчався на відділенні експериментальної режисури, і він запропонував мені взяти для постановки п’єсу Марка Розовського «Чорний квадрат». П’єса не проста, оригінальна, дія відбувається 40 хвилин у повній темряві: тільки голос актора, і глядач малює картини в повній темряві. Спектакль (сцена «Молодіжного театру») мав великий успіх.

Один мій педагог Володимир Іванович Федоров ставив у театрі «Браво» виставу за п’єсою Ольги Мухіної «Таня, Таня!». Це співпало з моїм закінченням університету, і він запросив мене. Як мені здається, вийшло непогано (спектакль ішов при повних аншлагах 5 років). Танці ставив балетмейстер, професійний постановник танців, великий професіонал Борис Борисов (він зараз працює в Університеті «Україна»). Так я потрапив до театру «Браво», 5 років свого життя я віддав цьому театрові, де переграв весь репертуар. Там я поставив як режисер свою першу п’єсу С. Таско «Павучок». П’єса високохудожня, на відміну від інших п’єс театру «Браво», де акцент робиться на розважальний момент. Я ще раз остаточно переконався, що режисура – дійсно моє покликання. На той час я вже викладав акторську майстерність.

У 2006 році мене запросили на проби у «Вільний театр» до Артура Артем’єва. Ми сподобалися один одному, і він узяв мене актором. До цього театру я прикипів усією душею, там я працюю і зараз. Але постійно я працюю в Університеті «Україна». Мене запросили також як режисера в театр «Колесо». Там я і як актор задіяний у двох виставах. Хореографом там працює чудовий фахівець, великий професіонал Борис Борисов. Він – хореограф, я – режисер. Разом у нас добре виходить.

Я щасливий, що працюю в Університеті «Україна». Ми ж зростаємо, коли вчимо інших. Все, що давали мені протягом п’яти років мої педагоги в університеті культури, я реалізую повною мірою в Університеті «Україна». Я – режисер-практик і радий, що знайшов себе як режисер-актор в Університеті «Україна». Набираю студентів у театр-студію «Данко» з першого курсу. Для них театр – як хобі, а це набагато цінніше – вони працюють не за гроші. Моїм учням я кажу: «Вам пощастило. Ви любите театр не за гроші». Вони займаються театром у вільний від навчання та роботи час, якого у них катастрофічно мало. Але той час, який вони віддають театру-студії, вони це роблять з повною самовіддачею, реалізують себе до кінця. Я зустрічаюся зі студентами тричі на тиждень по 4 години. Зумів виховати в них задатки акторів. Викладаю їм пластику, вокал, сценографічну мову, хореографію (разом із Б. Борисовим), сценічний рух, фехтування.

У моїх учнів розширений душевний простір, і, чим більше ми експериментуємо, тим більше цей простір збільшується. Кожна п’єса, кожна драматургія – це чийсь досвід. Драматурги діляться своїми ситуаціями, вони виходили з цих ситуацій, ставлячи ряд певних питань. Знати це, відчувати це (адже актор проживає все це), це збільшує життєвий досвід, особистий досвід, збільшує душевний простір, збільшує серцеву теплоту.

Наш сценічний майданчик знаходиться у приміщенні Ліцею водного транспорту в Києві. Ми отримали вологий підвал із мокрими стінами. Калюжі води на підлозі, грибок на стінах, гола бетонна підлога. Все це ми відремонтували своїми силами, своїми руками. Зараз там чудовий маленький, камерний, затишний повноцінний театр із залою на 40 місць. Всю необхідну звукову та світлотехнічну апаратуру ми зробили також своїми руками. Університет «Україна», у міру можливостей, допомагає нам матеріально.

Ми проходили курс «молодого бійця» протягом 5-6 років і робили проміжні покази: етюди, ожилі картинки за схемою і програмою університету культури. Потім були режисерські проби – я давав можливість студентам спробувати себе як актора і режисера. Це були малі форми, і після шести років я дозволив собі доторкнутися до вистави Роберта Тома «Вісім люблячих жінок». Мені здається, що вийшло.

Нарівні з великими п’єсами підійшли до ідеї театру тіней. У нас уже є дві повноцінних вистави з тінями. Ми зробили великі форми з тіньових етюдів. Все це вийшло з дуже мізерних, смішних ресурсів: лампочок, картону, скотча… У нас є спецефекти, які ми придумали самі. Студенти все роблять своїми руками. У цьому, як мені здається, є великий творчий початок. Тому ми й називаємося театром-студією. Мій постійний кістяк студентів: Галина Тихомирова, Ольга Костенко, Анастасія Янчук, Євген Нестеренко, Олег Кириченко, Марина Григорова, Наталія Єфремова. Ці люди стоять зі мною вже не перший рік плечем до плеча. Ми з ними «однієї групи крові». Ми знайшли одне одного і розуміємо одне одного з півслова – це запорука творчості.

 

ххх

У Андрія Лелюха багато цікавих планів на майбутнє і, сподіваємося, що незабаром ми зможемо побачити нові роботи його артистів. У «Данко» оригінальний репертуар, який припав до смаку навіть вимогливій зарубіжній публіці. У кожній із вистав цього театру глядач впізнає себе, а тому щиро переживає і забуває про межі між мистецтвом і реальністю. Неординарність і креативність, що відбувається на сцені, подобається всім, хто втомився від традиційного театрального репертуару і шукає не просто нових відчуттів, а нового сприйняття дійсності. До речі, ентузіасти цього театру-студії чекають у гості не тільки глядачів, а й бажаючих поповнити ряди акторів.

 

Ігор ОЛЕКСАНДРОВ, журналіст

Інтернет-видання «Трибуна України»

http://ukrtribune.org.ua/