Відкритий міжнародний університет розвитку людини «УКРАЇНА»
Перемикач режиму перегляду сайту
Збільшений розмір шрифту Великий розмір шрифту Нормальний розмір шрифту
Чорно-білий В сірих відтінках Синьо-голубий
Нормальний режим
+ 380-44-409-27-62
+ 380-44-424-70-08
м. Київ, вул. Львівська, 23, корп. 1, каб. 104 Google map
pkuu@vmurol.com.ua
пн-пт 9.00-19.00 сб-нд 9.00-15.00

Калакура Марія Михайлівна

Калакура Марія Михайлівна –

завідувач кафедри технології харчування, професор

 

Закінчила Київський торговельно-економічний інститут за спеціальністю “Технологія та організація громадського харчування” в 1967 році, отримала кваліфікацію інженера-технолога.

З 1972-1975 роки навчалась в аспірантурі при КТЕІ та в 1977 році захистила дисертацію на тему “Исследование влияния вибрационного замеса дрожжевого теста на качество хлебобулочных изделий”.

Була учнем доктора технічних наук, Заслуженого діяча науки і техніки СРСР Козьміної Наталії Петрівни.

З 1975-2002 роки працювала в Київському торговельно-економічному інституті (нині Київський національний торговельно-економічний університет) на посадах: асистента, викладача, старшого викладача, доцента, професора, виконувала обов’язки заступника декана та декана технологічного факультету, завідувача кафедри з 1982 рік по 2002 рік.

З вересня 2002 року завідує кафедрою технології харчування ВМУРоЛ “Україна” на постійній основі.

Крім викладацьких і посадових обов’язків постійно виконувала науково-дослідні роботи. Напрямок наукової діяльності – створення нових технологій продуктів харчування.

Підготувала 9 кандидатів наук, чотири з них працюють доцентами та викладачами в Університеті.

У 2001 році за цикл наукових робіт була удостоєна Державної премії України в галузі науки і техніки.

Нагороджена медаллю “В память 1500-летия Киева” в 1976 році і медаллю “Ветеран труда” в 1986 році, численними грамотами і подяками.

Читала лекції в Лейпцігському інституті харчових технологій.

Має 208 наукових праць, з них 4 монографії і 5 навчальних посібників, 8 авторських свідоцтв СРСР, один патент Росії, 5 патентів України.

 

Марія КАЛАКУРА: «Шлях, усіяний не лише «пелюстками», а й «колючками» творчих мук, став для мене «школою життя» у вищій школі»

 

Ігор Конвісер, професор:

З Марією Михайлівною Калакурою наші життєві шляхи перетнулися в далекому 1967 році: вона – 25 річна дипломниця Київського торговельно-економічного інституту, а я – молодий доцент, початківець педагогічної кар'єри. Вона пройшла всі вузівські щаблі, я спостерігав за її творчим, професійним зростанням: асистент, викладач, старший викладач, доцент, професор.

Довгі роки ми завідували кафедрами: вона – кафедрою технології, я – кафедрою інженерних дисциплін. Напрямок її наукової діяльності – створення нових технологій продуктів харчування. Результати наукових розробок неодноразово експонувались на виставках досягнень народного господарства СРСР і УРСР. Марія Михайлівна була нагороджена медаллю ВДНГ СРСР і двома дипломами І ступеня ВДНГ УРСР. Підготувала 9 кандидатів наук, опублікувала 4 монографії, 5 навчальних посібників, 1 підручник, 220 наукових статей. Має 8 авторських свідоцтв СРСР, один патент Росії, 5 патентів України. Працювала в науково-методичній комісії з напряму «Харчова технологія та інженерія», підготувала підручник «Теоретичні основи технології продукції громадського харчування».

І ось доля звела нас знову в стінах Університету «Україна». Марія Михайлівна відзначає своє 70-річчя як завідувач кафедри технології харчування Інженерно-технологічного інституту.

- Роздумуючи над сенсом свого земного існування, я приходжу до висновку, давно зробленого англійським кінорежисером Браяном Форбсом: «Поки ще не надто пізно, не забувайте, що головна справа життя – не справа, а життя». В цих словах справа не відкидається, а залишається «маяком», який кожен обирає і до нього прямує та займається своєю справою, не обмежуючи життя нею. Навіть найважливіша справа є для життя, а не життя для неї. Тому вона не применшує значення особистого життя, захоплення своєю Батьківщиною, духовними скарбами людства.

Народилася я 17 вересня 1941 року в м.Горинець, Польща, у родині селян. Родина була звичайною, нічим не відрізнялася від інших. Працювали на землі, а взимку – в санаторіях містечок. У родині панував культ праці і добра, і тому у своєму житті я дотримувалась таких же основ. У 1945 році за рішенням урядів Польщі і СРСР родину було переселено у Львівську область. Склалося так, що після переселення я жила з бабусею та дідусем. Родину спочатку було поселено на хуторі, а потім в с.Єлиховичі Золочівського району, де я навчалась у школі. Завдяки вчителям та природним даним у школі виявила інтерес до точних наук – математики, хімії. Саме ці науки в майбутньому стали визначальними при виборі професії. Діти того часу ставали дорослими дуже рано, намагалися виходити на самостійну дорогу якомога швидше. Оскільки доходи родини були невеликими, то мені довелось після семирічки вступати до технікуму, здобувати професію. Тут почалося самостійне життя без опіки рідних. Вимогливість викладачів технікуму громадського харчування м. Львова привчила до цінування часу, самодисципліни, самоорганізації. Через багато років після закінчення технікуму, уже на посаді декана технологічного факультету і завідувача кафедри технології та організації громадського харчування на запитання керівництва Київського торговельно-економічного інституту, чому був обраний такий шлях у світ науки, відповіла, що спочатку з’явився потяг до знань. Потім усе пішло за так званим жартівливим «законом Елларда»: «Той, хто тягнеться до знань, – іде в науку. Той, хто не тягнеться до знань, – іде у бізнес». Оскільки бізнесу в країні не було взагалі, була обрана наука та ще й інженерно-технологічна. Вибору сприяло й те, що як відмінницю після закінчення навчання в технікумі мене було направлено на роботу в Коломийське торговельно-кулінарне училище. Набутих знань не вистачало і тому для їх поповнення потрібно було продовжувати навчання з обраного фаху.

У 1961 році я вступила до Донецького інституту радянської торгівлі. На базі цього інституту було відкрито Київський торговельно-економічний інститут. Наша група була переведена до Києва, і в 1967 році навчання в інституті було завершене. Студентське життя мало свої особливості: всі студенти працювали за обраною спеціальністю і прагнули пізнавати нове, використовувати його у своїй трудовій діяльності. Наші викладачі були чесними, порядними людьми, які працювали з повною віддачею сил. Вони не лише прагнули передати нам знання, а й намагалися прищепити інтерес до наукового пошуку. Багато з них стали для нас живим взірцем наукового подвижництва: декан факультету доц. Канарчук Є.О., зав.кафедри доц. Ковтуненко Л.Я., доц. Здобнов О.І.

Вибір напряму наукового дослідження виникає іноді несподівано. Так сталося і в мене. Мені пощастило, що у 1969 році моєму чоловікові Ярославу Степановичу Калакурі була запропонована робота в ЦК КПУ. На той час кафедрою технології та організації громадського харчування завідувала доц. Л.Я. Ковтуненко, яка була керівником мого дипломного проекту, і вона запропонувала мені викладацьку посаду на кафедрі, спочатку асистентом. Потім я стала викладачем, старшим викладачем, доцентом, професором.

Шлях, усіяний не лише «пелюстками», а й «колючками» творчих мук, став «школою життя» у вищій школі. Взаємодія зі знаними педагогами навчила мене працювати в команді злагоджено і відповідально. Працюючи асистентом кафедри технології та організації громадського харчування КТЄІ, я виконувала дослідження за кафедральною науково-дослідницькою роботою. Консультативну допомогу надавали вчені Москви: проф. Баранов В.С., проф. Козьміна Є.П., проф. Козьміна Н.П., згодом під керівництвом проф. Козьміної Н.П. була підготовлена і захищена кандидатська дисертація. Наталія Петрівна – видатний, відомий усьому світові вчений, яка присвятила своє життя біохімії зерна та хлібопечення, «заразила» цим напрямом наукових досліджень і мене. Тривала співпраця з нею привчила мене до того, щоб почату справу завжди доводити до завершення. Улюбленим висловом її «Machen sie nock einmal» я завжди себе заспокоювала, коли не вдавався експеримент і доводилось його повторювати. Наталія Петрівна була вольова, розумна, красива жінка, яка навчила і виховала цілу плеяду відомих у країнах СНД учених-технологів. Дослідженнями, проведеними разом із нею, зацікавилися академічні НДІ України. Розширилася співпраця з ними. Особливо тісними та тривалими стали творчі стосунки з науковцями Науково-дослідного інституту мікробіології та вірусології НАНУ. За цикл наукових робіт у 2001 р. була удостоєна Державної премії України в галузі науки і техніки. У 2002 році П.М. Таланчук запросив мене на посаду завідувача кафедри технології харчування Університету «Україна», яка тільки-но створювалася. На кафедру були запрошені к.т.н., доценти Бублик Г.А., Ромоданова В.О., Юліна А.І., спеціалісти своєї справи Хлопяк О.К., Яценко Н.І. Всі вони – прекрасні педагоги, вимогливі, але завжди любимі студентами.

Кафедра активно займається науково-дослідною роботою, за результатами досліджень викладачі готують публікації, виступи на наукових конференціях. Мною щорічно публікуються статті в наукових журналах. У 2010 році підготовлений і виданий підручник «Загальні технології харчових виробництв» за моєю редакцією.

Керую підготовкою двох кандидатських дисертацій, виступаю офіційним опонентом на захисті кандидатських дисертацій у спеціалізованих радах Одеської національної академії харчових технологій, Національного університету харчових технологій (м. Київ), Донецького державного університету економіки торгівлі ім. Туган-Барановського, Харківської державної академії технології та організації харчування.

Життя багате на випадкові події, які дарують радість. Тоді, чи погоджуйся з філософами, які кажуть, що і випадковості є прихованим виявом закономірностей, чи сприймай щасливий випадок як дарунок долі.

Приблизно такі роздуми у мене виникають, коли я пригадую нашу зустріч із моїм чоловіком, вірним супутником життя – Ярославом Степановичем. Його обрали першим секретарем Коломийського райкому комсомолу, я ж була секретарем комсомольської організації. Зійшлися з першого погляду, весілля відсвяткували 1 січня 1964 року. Попри прозаїчні, іноді тяжкі і небагаті будні, святом наповнювалося наше життя. Як і для всіх сімей ключовим моментом було народження синів Віктора та Олега. Ярослав Степанович захистив кандидатську і докторську дисертації, став професором Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Сини успішно закінчили університет і також обрали наукову діяльність: Олег – доктор історичних наук, провідний спеціаліст Інституту політичних та етнонаціональних наук ім. І.Ф. Куроса; Віктор підготував до захисту докторську дисертацію, доцент кафедри міжнародного права КНУ ім. Т. Шевченка.

Тепер у нас ростуть онуки. Хлопці навчаються у КНУ ім. Т. Шевченка: Ярослав буде юристом, Богдан – економістом. Улюблені онучки Анна і Марія поки що підростають і дарують велику радість.

Для того, щоб життя вдалося, потрібно докладати постійну працю, велике терпіння, вміння і бажання зрозуміти близьких, друзів, співробітників. Тоді життя буде цікавим, корисним, впевненим, а отже і щасливим.

Марія Михайлівна нагороджена медаллю “В память 1500-летия Киева” в 1976 році і медаллю “Ветеран труда” в 1986 р, численними грамотами і подяками, Почесною грамотою Кабінету Міністрів України в 2004 р.

Читала лекції в Лейпцігському інституті харчових технологій.

Її книги: «Біологічно активні компоненти їжі і питання раціоналізації технології продуктів громадського харчування», «Харчування людей похилого віку», «Харчування при хворобах шлунку», «Раціональне харчування в сім'ї» та інші користуються довгі роки популярністю, затребувані і читані.

Марія Михайлівна по праву вважається одним із творців науково-навчальної дисципліни "Створення нових технологій продуктів харчування".

Вона активно впроваджує у практику основні положення проведених нею досліджень. Наукові праці М. М. Калакури користуються заслуженим визнанням у нашій країні і за кордоном, зокрема, в Росії.

Я знаю її як блискучого полеміста, який вміє чудово відстоювати свою точку зору. Її особиста організованість, вміння переробити за день не один десяток справ, невичерпна енергія і творча працездатність гідні наслідування і стимулюють всіх, хто стикається з нею в науковій, методичній та викладацькій діяльності.

За довгі роки спільної роботи (а ми працювали на одному факультеті) я склав для себе портрет Ювіляра. Марія Михайлівна – людина розумна, порядна (а порядність – це наявність совісті), чесна, добра, надійна, відповідальна. З розумінням ставиться до інших. Не обов'язково виправдовує всіх підряд, але й не намагається поспішно судити. Вона розуміє життя, людей і ситуації, і поводиться відповідно. Вона – людина, котра володіє почуттям обов'язку. Нікому ніколи нічого не обіцяє. Ніколи не використовує людей у своїх корисливих цілях. Нікого і ніколи не засуджує.

 

Директор Інженерно-технологічного інституту, професор Віктор Малишев:

- Марія Михайлівна – багатогранна людина, мудра, досвідчена. Вміє побачити проблему, любить організувати колегіальне її вирішення. Має своє бачення справ, свою позицію, але, якщо треба, йде на компроміс. Для всіх, хто цікавиться науковими проблемами, вона стає надійною опорою. Марія Михайлівна має хорошу інтуїцію, аналітичний склад розуму, тому приділяє увагу як суттєвим справам, так і дрібницям. Іноді здається, що вона легко вирішує те, що інші виконують із труднощами. Вона цілеспрямована, організована, вміє цінувати час і правильно ним розпорядитися. Добре відчуває людей, вміє правильно використати їх можливості і в роботі, і в житті в цілому. Цінує доброту, порядність, старанність, намагається підтримати у хороших стравах. Будучи високо інтелігентною, складні гострі питання може вирішувати м’яко, без тиску. Ретельно продумує свої дії, а потім приймає рішення. Марія Михайлівна – лояльна, віддана цінностям і задачам університету та кафедри. Вона сердечно сприймає добрі справи, відповідально ставиться до своїх обов’язків, уміє створити на кафедрі сімейний затишок, теплоту. За безпосередньою участю Марії Михайлівни проводяться всі заходи кафедри як ділового, наукового, так і загальножиттєвого напрямку.

 

Привітання колективу кафедри технології харчування Університету «Україна»:

- Дорога і вельмишановна Маріє Михайлівно!

В цей урочистий час Вашого життя вітаємо Вас із ювілеєм і приєднуємося до тих щирих побажань, які Ви отримали від рідних і близьких Вам людей.

Викладачі кафедри пишаються Вами як освіченим, вмілим висококваліфікованим керівником, людиною дипломатичною, вибагливою у відносинах із підлеглими, делікатною і тактовною з колегами, добрим, мудрим і досвідченим наставником і вихователем молодого покоління.

Шановна Маріє Михайлівно! Ви зробили вагомий внесок у справу підготовки кадрів для галузі, про що свідчать багаточисельні діючі кандидати технічних наук, керівники закладів ресторанного господарства. Ви маєте у своєму активі підручники і посібники, за якими навчаються студенти університетів, а підтвердженням того, що Вам цікава наукова робота, є опублікування близько 220 наукових праць. Все це говорить про те, що Ви у Ваш ювілей повні сил і готові зробити ще багато розумного і доброго в житті, чого ми Вам від душі бажаємо.

Від кафедри технології харчування Університету «Україна»:

доц. Бублик Г.А., доц. Ромоданова В.О., доц. Юліна А.І.,

ст.викл. Хлопяк О.К., ст.викл. Яценко Н.І. та інш.

 

Привітання випускниці кафедри технології харчування:

- В 90-і роки я стала студенткою 1 курсу факультету громадського харчування, готельного господарства та туризму КДТЕУ. 1 вересня наш потік, а це 2 групи технологів, зібрали на вступне заняття. Ми всі познайомилися на посвяченні в студенти і ділилися своїми враженнями про перші дні в університеті, тому в аудиторії було досить шумно. І ось до аудиторії зайшов викладач. Його поява примусила нас усіх звернути на неї увагу і притихнути. Це була дуже красива жінка з дивовижними блакитними очима. А коли вона почала говорити, ми всі були просто зачаровані нею. Ті настанови і поради, які вона нам дала на цьому занятті, вели нас крізь усі роки навчання. Скільки мудрості було в цих словах, добра… То була завідувач кафедри технології харчування Калакура Марія Михайлівна. Всі 5 років вона раділа нашим успіхам, переживала разом із нами наші невдачі і завжди головним для Марії Михайлівни була сама людина.

Я вже давно закінчила університет. Життя склалося так, що моя професійна діяльність не була пов’язана з університетом, але всі ці роки, коли мені була потрібна порада мудрої людини, я зверталася до Марії Михайлівни. І знала, що саме її слова допоможуть прийняти мені правильне рішення.

Зараз я працюю на кафедрі технології харчування Університету «Україна», якою керує Марія Михайлівна. Час роботи на кафедрі – не найщасливіший час у моїй професійній діяльності: лише зараз я з радістю кожного дня іду на роботу. На кафедрі, якою керує Марія Михайлівна, зібралися розумні й талановиті викладачі. І в тому, з якою самовідданістю працює колектив кафедри, велика заслуга Марії Михайлівни.

Маріє Михайлівно! Від імені всіх Ваших студентів я вітаю Вас із Вашим чудовим святом! Довгих років життя, здоров’я і якомога більше радості нехай буде у Вашому житті!

 

Шемет О.М., випускник кафедри технології харчування:

Широко, масштабно, глобально мисляча людина, Марія Михайлівна зустрічає свій Ювілей, сповнена мудрого оптимізму і діяльних турбот про сьогодення і майбутнє української вищої школи, Університету «Україна».

Педагогу, вченому, добрій, емоційній людині, ми бажаємо Марії Михайлівні Калакурі нових творчих звершень, міцного здоров'я і довгих років життя!

 

Інтернет-видання «Трибуна України» http://ukrtribune.org.ua/