Відкритий міжнародний університет розвитку людини «УКРАЇНА»
Перемикач режиму перегляду сайту
Збільшений розмір шрифту Великий розмір шрифту Нормальний розмір шрифту
Чорно-білий В сірих відтінках Синьо-голубий
Нормальний режим
+ 380-44-409-27-62
+ 380-44-424-70-08
м. Київ, вул. Львівська, 23, корп. 1, каб. 104 Google map
pkuu@vmurol.com.ua
пн-пт 9.00-19.00 сб-нд 9.00-15.00

Афанасьєв Борис Анатолійович

Афанасьєв Борис Анатолійович

Борис Афанасьєв пив коньяк із Юрієм Гагаріним

 

14.03.2012 

 

— Люблю каштани. Беру двійко в долоню й перебираю. Це заспокоює нервову систему. На собі перевірив, справді менше нервую, —80-річний професор Борис Афанасьєв поблизу київського майдану Незалежності збирає каштани. Кидає їх у полотняну торбу, поправляє окуляри, що з'їхали на кінчик носа.

— Мене могло тут зараз і не бути. У 1930-х під час голоду мало не став жертвою канібалізму. Близько року мав. Жили на Сумщині. Батько — директор школи, мама — вчителька. Обоє на роботі постійно, мене нянька гляділа. Одного дня зайшла у продуктовий магазин, а візок зі мною на вулиці лишила. Виходить із крамниці — візок порожній. Підняла крик. Жіночка якась і каже: молодий чоловік вийшов із магазину, взяв дитину й пішов. Нянька кинулася до міліціонера, й буквально за рогом того зловили. В його підвалі знайшли дитячі кості та черепи. Крав дітей і їхнє м'ясо перемішував зі свининою. Робив котлети та продавав на ринку. Розстріляли його. А для мене той день став другим народженням.

Колишній дипломат Борис Афанасьєв (праворуч) під час зустрічі зі своїми однокласниками з київського інтернату імені Мануїльського. У вересні випускники відсвяткували 65-річчя від дати його заснування

Борис Анатолійович 25 років працював в Академії наук, дипломатом у Міністерстві закордонних справ. Останні 10 років викладає в Університеті "Україна".

— За освітою я дипломат. Навчався у київському інтернаті для дітей-сиріт війни. Батько служив у партизанському загоні, де його серйозно поранили. За кілька років після перемоги помер. Нас троє було у сім'ї. Я — найстарший, у матері зарплатня невелика. То вона вмовила нас із братом в інтернаті вчитися. Тут було легше жити, ніж удома. Держава забезпечувала взуттям і одягом. Мали дуже гарну форму, схожу на морську: чорні штани-кльош і біла сорочка. Годували не дуже ситно. Меню складалося із трьох страв: на перше — капуста з водою, тобто суп-капусник. На друге — капуста без води, тобто тушена. На третє — вода без капусти. На столах у зимовий час стояли алюмінієві чайники з риб'ячим жиром. Хто скільки хотів, стільки і їв. Але ложка на день — обов'язково. Нам це дуже допомагало, коли не вистачало їжі.

Інтернат ім. Мануїльського закрили після 10-го випуску. Сиріт у країні набагато поменшало. Його закінчили зо 200 людей. Серед них артист Дмитро Мухарський, батько шоумена Антіна, композитор Анатолій Безугленко.

Під час служби в армії Борис Анатолійович зустрівся з космонавтом Юрієм Гагаріним.

— Служив у корпусі військових перекладачів у місті Владимир. Допомагав викладати арабам із Сирії та Єгипту протиповітряну оборону. Після занять часто разом відпочивали. Сидимо якось у ресторані й бачимо: йде група офіцерів, а попереду Юрій Гагарін. Араби й просять: "Давай його за наш столик запросимо". Купуємо пляшку хорошого коньяку й за традицією посилаємо Гагаріну рюмку з привітом. Раптом біжить генерал із його свити: "Ви що, вважаєте, що ми не можемо собі купити випивку?". Я ж пояснюю, що це звичай такий. За кілька хвилин підходить Гагарін із тією ж рюмкою коньяку. Про те, про се поговорили, випили з ним. Потім вибачився і пішов до своєї компанії. Араби цілий вечір потім жартували: "Не буду мити праву руку, бо її тиснув сам Гагарін".

Кілька років тому померла дружина Бориса Афанасьєва — Людмила. Прожили разом 56 років. Має дорослих сина і доньку.

— Важко, коли першою жінка помирає, — опускає очі. — Чоловіки менше пристосовані до життя. Живу з донькою, тому легше. А зараз вона зламала ногу, тепер сам хазяйную. Їсти разом готуємо: вона командує, що класти в каструлю, а я роблю все. З Людмилою у нас було кохання з першого погляду. Зустрів її на ковзанці. Струнка, дуже тендітна була. Бачу, ковзани завеликі на неї. Підійшов, затягнув їх правильно, навчив кататися. Усе життя була мені вірна, терпіла переїзди і наймані квартири.

 

Тетяна Іваночко, "Газета по-українськи"

Фото Андрія Шматова